Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А) скачати онлайн-> Які особливості соціокультурних трансформацій у сучасному суспільстві?

Які особливості соціокультурних трансформацій у сучасному суспільстві?


В ході теоретичного осмислення проблем культурної глобалізації сформувалися дві основні концепції: одна стосується самого об’єктивного ходу цього процесу, інша — його суб’єктивного від- дзеркалення в суспільній свідомості.

Відзначаючи збільшення інтенсивності відносин і залежностей в більшому масштабі, ніж місцевий, локальний вимір, шведський соціальний антрополог Ульф Ганнерс вводить поняття “глобальної ойкумени”. Ойкумена — це простір постійних культурних взаємодій, взаємопроникнення культур і обміну культурним досвідом.

Якщо традиційні культури представляють собою замкнені ойкумени, чітко обмежені просторовими і часовими рамками, то сучасна культура через високі технічні можливості комунікацій і транспорту є відкритою ойкуменою, що перетинає просторові і часові межі. Ойкумена тому набуває справді глобального характеру: культурні взаємодії і впливи дають про себе знати в масштабі всього людського співтовариства.

Більшість впливів в рамках глобальної ойкумени є одно направленими з центру до периферії, де ініціації приймаються і пристосовуються. Впливи, звернуті з периферії в центр, дуже рідкі і стосуються досить маргінальних аспектів культури (наприклад, латиноамериканська проза, індонезійська кухня). Крім того, кожна епоха створює свої спеціалізовані центри (наприклад, Франція — в області вишуканої кухні і елітної моди, Німеччина — культури праці, США — технології, науки і візуальної культури, Японія — культури організацій і корпорацій. Існують також регіональні центри: Іран для ісламського світу, Ватикан — для християнських країн, Франція — для країн з французькою мовою спілкування). За ситуації, коли сіткове розповсюдження вперше в історії охопило всіх громадян, a “NoKia” і “Еріксон” підпорядкували собі світовий ри- нок, Фінляндія і інші скандинавські країни стали новим культурним центром, пов’язаним з розповсюдженням мобільних телефонів.

Ульф Ганнерс виділив чотири можливі сценарії доль глобальної культурної ойкумени:

сценарій “глобальной гомогенізації”: повне панування західної (перш за все — американської) культури; всі суспільства стануть більш або менш вдалим зліпком західного способу життя, західних потреб, цінностей і норм, ідеалів і переконань;

сценарій “культурного насичення”: периферійні країни поступово, протягом декількох поколінь відмовляться від своїх місцевих культурних ідей, значень і цінностей на користь домінування культури центру;

сценарій “культурної деформації”: крайнє спрощення, збіднення і навіть деградація західної культури в ході її пристосовування до периферійних культур. Тут діє двоякий механізм. По-перше, при зіткненні з периферійною культурою починається процес селекції, що знищує вищі цінності, витончені види культури; легко приймається саме поверхневе, примітивне, спрощене (освоєними виявляться швидше порнографія, ніж поезія; швидше музика кабаре, ніж Бетховен; швидше любовні романи і тріллери, ніж Шекспір). Причому перевиробництво примітивних предметів західної культури в центрах дозволяє збувати їхній надлишок на нових культурних ринках.

Інший механізм деформації — це компромісне узгодження культурних впливів ззовні з місцевими звичаями і традиціями. Наприклад, в традиційно автократичному суспільстві імпорт демократичних інститутів може привести до чисто зовнішньої “фасадної” демократії, ідея свободи слова може обернутися публічними чварами, хаосом самих безвідповідальних заяв, а свобода асоціацій — виродитися в неосяжну безліч партій, угрупувань, фракцій.

• “зріюча культурна амальгація” — рівноправний культурний діалог і обмін між центрами і периферією, що приводить до загального збагачення культур. Зіткнення культур стимулює творчу активність і оригінальність з обох боків: “підживлюючись” цінностями периферійної культури, культура центру пожвавила приховані цінності місцевих культур. В результаті, приймаючи певний стиль і форми ззовні, місцеві діячі культури ніби наповнюють їх конкретним місцевим змістом і колоритом, і як наслідок — люди ніби говорять загальноприйнятою культурною мовою про справи, важливі для їхньої групи, для їхньої власної спільноти.

Відбувається “гібридизація” культури: в результаті змішування більш сильних і слабких культур жодна з них не залишається “чистою”, кожній притаманна внутрішня складність, яка комбінується з безлічі впливів і контактів. В такому плюралізмі різноманітних культур виявляється творча сила співтовариств. В рамках глобальної культурної ойкумени розвивається вічний діалог значень, цінностей, правил, ідей.

Такий підхід отримав подальший розвиток в концепції ізраїльського соціолога Шмуля Ейзенштадта, який стверджує, що експансія кожної цивілізації приводить до її зіткнення з культурами суспільств, що переважають на тій території, куди спрямована ця експансія.

Культура, шо наступає, намагається відповісти на виклики тієї культури, яка їй підпорядковується, сама піддається модифікації. Підлеглі ж суспільства не стають при цьому наслідуванням, копією нової пануючої культури, а вибірково відносяться до освоєння якостей і фрагментів, перетворюють, модифікують їх. Таким чином, з’являється не одна-єдина цивілізація (“ортодоксія”), а безліч “сучасностей” (“гетеродоксій”), що стає могутнім стимулом для творчої діяльності суб’єктів.

Ейзенштадт описує ті обставини, які визначають те, яку реакцію в місцевій культурі викликає експансія культури західних центрів. Амальгація залежить від того, з ким саме відбулася перша зовнішня культурна взаємодія (наприклад, сліди британського впливу в Індії, французького впливу в екваторіальній Африці або американського—в Японії. Від рівня економічного і технологічного розвитку периферійної групи залежать шанси збереження нею певної автономії і сила її зворотної дії на центр.

Міра опору, протидії периферійної групи пануванню зовнішньої, чужої культури залежить від ступеня впливу релігійних і філософських уявлень про походження і устрій світу і ролі еліт в їхньому розповсюдженні.

Істотним виявляється те, наскільки глибокі і міцні місцеві традиції, адже від них залежать засновані на колишньому історичному досвіді периферійної групи способи реакції на соціальні зміни і культурні виклики (ксенофобія і традиціоналізм або, навпаки, толерантність і готовність до інновацій.

Для української соціокультурної традиції питання розвитку культури тісно пов’язані з питанням формування нації.

В сучасній Україні одночасно існують три культурні середовища:

україномовна українська культура населення Західної України і сільських жителів Центральної України;

російськомовна українська культура населення Центральної України і сільського населення сходу і півдня України;

російськомовна російська культура міського населення Центральної, Східної і Південної України.

Зараз в Україні відбуваються процеси національного відродження, складовою яких є культурне відродження. В ситуації глибокої економічної кризи і політичного напруження культурі, безперечно, на жаль, приділяється менше всього уваги; продовжує діяти запозичений з радянських часів “залишковий” принцип відносно культури, що знаходить вияв в мізерному фінансуванні розвитку культури та її матеріальної бази, скороченні коштів на освіту, науку, виховання, організацію дозвілля і т.п.

З одного боку, нині можна часто спостерігати явища культурного етноцентризму (україно або русоцентризму), коли переважно визнається лише одна з існуючих культур і нехтують носіями інших культурних цінностей. З іншого боку, поширеним явищем, особливо в молодіжному середовищі, є культурний космополітизм або орієнтація переважно на зразки західної масової культури.

По суті в Україні склалася нова соціокультурна ситуація, яка породжує нову соціокультурну реальність посттоталітарного суспільства. Нові відносини все більше знаходять вияв в таких моментах:

в зміні соціальної орієнтації і ідеалів, у новому соціальному виборі;

в переоцінці цінностей і формуванні їхньої нової ієрархії;

в акценті на цінності особистості;

в зростанні ступеня свободи, різноманітності і строкатості напрямів духовного життя як однієї з умов відновлення домінуючого розвитку культури;

в знятті “жорсткого” ієрархічного управління сферою культури і зростанні самостійності розвитку культури в регіонах країни;

у формуванні нової інфраструктури сфери культури і нових принципів управління нею;

у формуванні нових соціально-духовних потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ культури і мистецтва, нових смаків, в появі нових елементів способу життя;

в формуванні нових відносин між учасниками культурного життя (в художньому житті між художником, публікою, критикою і громадськістю); — в зміні статусу, а відповідно і ролі та функцій національної культури, яка стає одним з визначальних чинників прогресу суспільства, розвитку його державності;

в зміні соціального статусу релігії, “релігіонізація” багатьох верств населення і зростання впливу релігії на мораль суспільства.

Ці нові відносини дають підстави сподіватися, що культура України отримає могутні імпульси свого вільного безперешкодного розвитку у власній незалежній державі і зможе незабаром посісти гідне місце серед світових культур.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А)