Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А) скачати онлайн-> Які причини і типи конфліктних відносин? Яким є механізм розв’язування соціального конфлікту?

Які причини і типи конфліктних відносин? Яким є механізм розв’язування соціального конфлікту?



Історія свідчить, що в основі конфлікту може бути територія, майнові претензії, духовно-релігійні пріоритети, соціально-політичні устремління, етнічні відмінності народів і інші чинники.

Причиною соціального конфлікту може виявитися не співпадання інтересів і цілей відповідних соціальних груп. На наявність цієї причини указували Е. Дюркгейм і Т. Парсонс. Це може бути також і не співпадання індивідуальних і суспільних цінностей (наприклад, різне ставлення до власності). Головну причину зіткнення культур Е. Тейлор убачає у відмінностях таких пріоритетів, як знання, традиція, вірування, правові і моральні норми, мистецтво і т.п.

Не менш важливим джерелом конфлікту є соціальна нерівність, оскільки соціальні позиції людей і характер їхніх домагань залежать від доступу до розподілу цінностей (прибутків, знань, інформації, елементів культури і т.п.). В той же час, як показує історія, прагнення до загальної рівності не може розглядатися як благо, оскільки призводить до зрівнялівки і згасання багатьох стимулів до творчої діяльності.

В цілому нерівність як неусувне і повсюдне соціальне явище сприяє вияву спроможності, стимулює життєву енергію людей. Конфлікт же виникає при такому ступені нерівності, коли вона розцінюється однією з соціальних груп як вельми значна, така, що перешкоджає задоволенню її потреб. Соціальна напруженість, що виникає при цьому призводить до конфліктів.

Конфлікти виконують як позитивні, так і негативні функції в суспільстві. До позитивних потрібно віднести наступні:

—розрядка психологічної напруженості у відносинах сторін, які протистоять одна одній, коли існування “випускаючих клапанів” і “підводних каналів” допомагає взаємному пристосовуванню індивідів, стимулює позитивні зміни;

комунікативно звязуюча, оскільки учасники конфлікту усвідомлюють свої інтереси і ті, які протистоять їм, виявляють загальні проблеми, пристосовуються один до одного;

консолідуюча, коли в ході вирішення конфлікту люди по-новому сприймають один одного і у них з’являється інтерес до співпраці, ВИЯВЛЯЮТЬСЯ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ЦЬОГО.

Проте соціальні конфлікти нерідко носять негативний, руйнівний характер. Конфлікти можуть дестабілізувати відносини в соціальних системах, руйнувати соціальні спільноти і групову єдність. Так, страйки можуть завдати серйозного удару підприємствам і суспільству, бо економічний ефект від зупинок підприємств може стати чинником розбалансованості економіки. Національні конфлікти розпалюють ворожнечу і ненависть між націями.

Конфлікти розрізняються за масштабом, типом, складом учасників, за причинами, цілями і наслідками. їх прагнуть класифікувати за сферами життя, наприклад, конфлікти в області економіки, національних відносинах, в соціальній сфері та інші.

Конфлікти можна класифікувати і залежно від суб’єктів і зон розбіжностей:

особистісний конфлікт — конфлікт, шо відбувається всередині особистості, на рівні свідомості;

міжособистісний конфлікт — розбіжності між двома або більш людьми однієї або декількох груп;

між груповий конфлікт — конфлікт між соціальними групами і соціальними спільнотами людей з протилежними інтересами;

конфлікт приналежності— коли індивіди мають ніби подвійну приналежність (наприклад, люди, які конфліктують, утворюють групу всередині якоїсь великої групи, або індивід входить одночасно до двох конкуруючих груп, які переслідують одну мету;

конфлікт із зовнішнім середовищем — індивіди, які складають групу, відчувають тиск ззовні, перш за все з боку адміністративних і економічних норм і розпоряджень. Вони вступають в конфлікт з інститутами, що підтримують ці норми і розпорядження.

Серед основних типів соціального конфлікту виділяють функціональні і дисфункціональні, особистісні і міжособистісні, конфлікт між особистістю і соціальною групою, між групові і між класові, а також політичні, економічні, соціокультурні, міжнаціональні, міжетнічні, між конфесіональні, міжнародні і багато інших.

Типологію соціального конфлікту можна представити таким чином:

Конфронтація — пасивне протистояння груп з політичними. економічними і соціальними інтересами, які протистоять один одному. Це протистояння, як правило, не приймає форму відкритого зіткнення, але передбачає наявність неусувних розбіжностей і використання тиску.

Суперництво — боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи, соціальної організації. Ціль суперництва — займання кращих позицій, визнання або ж демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей.

Конкуренція — особливий тип конфлікту, метою якого є отримання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ. Професор Мічиганського університету А. Рапорт, полемізуючи з відомим американським фахівцем в області теорії конфлікту професором Гарвардського університету Т. Шеллінгом, переконливо довів, що не можна всі конфлікти підганяти під єдину універсальну схему. Є конфлікти такого типу:

а) “схватка” — коли супротивників розділяють непримиренні суперечності і розраховувати можна тільки на перемогу;

б) “дебати” — де можлива суперечка, маневри і обидві сторони можуть розраховувати на компроміс;

в) “гра” — де обидві сторони діють в рамках одних і тих же правил, тому вони у принципі не можуть завершуватися руйнуванням всієї структури відносин.

Цей висновок має важливе значення, оскільки знімає ареол безвихідності і приреченості навкруги кожного з конфліктів, будь то в міжнародних відносинах або всередині суспільства.

Конфлікт — це модель поведінки з особливим розподілом ролей, послідовністю подій, способами виявлення поглядів, ціннісних орієнтацій, формами відстоювання інтересів, цілей.

Мета конфлікту полягає в досягненні власного інтересу за рахунок інтересів інших. Коли інтереси чітко демонструються, виявлені суб’єкти, об’єкт і засоби конфлікту, а також тактика поведінки, тоді це відкриті, або повномасштабні конфлікти.

Якщо ж інтереси в конфлікті структуровані слабо, чисельність учасників невелика, то він виявляється у меншій мірі легалізованим, і поведінка учасників прихована. Такий тип конфлікту називається “прихованим або неповним (наприклад, порушення трудової дисципліни, невиходи на роботу, громадська непокора і т.п.)

На стику психологічного і соціологічного підходів до аналізу конфлікту виділяється помилковий конфлікт, до якого частіше за все відсутні об’єктивні підстави. Лише у якоїсь однієї сторони виникає помилкове уявлення про наявність конфлікту, тоді як його насправді немає.

При розгляді соціальних конфліктів важливим є питання про дійових осіб і виконавців ролей у конфліктних відносинах. Учасником конфлікту може бути будь-яка людина, організація або група осіб, які беруть участь в конфлікті, але не усвідомлюють цілі конфліктної суперечності. Це може бути і стороння особа, шо випадково опинилася в зоні конфлікту і не має свого власного інтересу.

Взагалі ж, суб’єктом соціального конфлікту є окрема людина або соціальна група, здатна створювати конфліктну ситуацію, тобто міцно і відносно самостійно впливати на хід конфлікту відповідно до своїх інтересів, чинити вплив на поведінку і положення інших, викликати ті або інші зміни в соціальних відносинах.

Оскільки дуже часто потреби суб’єктів, їхні інтереси, цілі, домагання можуть реалізовуватися тільки через використання влади, то в конфліктах безпосередню участь можуть приймати такі політичні організації, як партії, парламентські організації, державний апарат “групи тиску” і т.д. Саме вони є виразниками волі відповідних груп і особистостей. Ральф Дарендорф до суб’єктів конфліктів відносив три види соціальних груп:

Первинні групи — це безпосередні учасники конфлікту, які знаходяться в стані взаємодії з приводу досягнення об’єктивно або суб’єктивно несумісних цілей.

Вторинні групи — ті, хто прагне бути не замішаним безпосередньо в конфлікті, але робить внесок в його розпалювання.

Треті групи — сили, зацікавлені у вирішенні конфлікту.

Таким чином, соціальний конфлікт — це завжди боротьба, породжена конфронтацією суспільних і групових інтересів. Конфлікт виникає в результаті наростання суперечностей, коли відбувається усвідомлення протилежності інтересів і відповідної мотивації поведінки.

Соціальні суперечності не пов’язані з конфліктом безпосередньо. Між суперечностями і конфліктом знаходиться своєрідний стан, який можна назвати перед конфліктною ситуацією. Вона безпосередньо передує конфлікту, розвивається в нього. Це дуже нестійкий стан, коли складається поєднання різних обставин, які передують конфліктам і часто породжують несумісні вимоги. При цьому задоволення інтересів однієї сторони перешкоджає задоволенню інтересів іншої.

Причиною конфлікту є наявність об’єкта, володіння яким пов’язано із задоволеністю потреб сторін, шо втягуються в конфлікт. У перед конфліктній ситуації конфліктуючі суб’єкти, перш ніж зважитися на відкриті дії, оцінюють свої можливості (матеріальні цінності, владу, інформацію, зв’язки і т.п.) В цей період робляться кроки для консолідації сил протиборчих сторін, пошуку прихильників. Крім того, перед конфліктна ситуація — це стадія формування кожною із сторін своєї стратегії дій.

Початок конфлікту — це стадія, на якій створюються ті або інші сприятливі умови для втручання з метою подолати конфлікт, що почався. В ході розростання конфлікту з різним ступенем виявляється активність суб’єктів, можуть виникати несподівані повороти подій, створюватися додаткові причини для поглиблення протистояння.

Розростання конфлікту триває, поки не з’являться перші відчутні результати протиборства, які осмислюються, аналізуються суб’єктами конфлікту. На цьому початковий етап конфлікту закінчується. Кожна сторона вже зіткнулася з опором супротивника, відчула його силу і може зрозуміти, як нелегко їй буде наблизитися до перемоги.

На цьому етапі можливі коливання, виникає необхідність підтримувати бойовий дух супротивників, можливо зупинити відкрите зіткнення і прийти до компромісного рішення.

В самому конфлікті дії можуть бути відкритими, безпосередніми, прихованими, опосередкованими, вони можуть бути психологічними, фізичними, ідеологічними і т.п. Дії людей можуть бути передбачувані або не передбачувані, але у жодному разі вони розширюють сферу конфлікту.

Таким чином, для наявності конфлікту потрібні три умови:

об’єктивно конфліктна ситуація, що складається;

суб’єкти конфліктів (наявності однієї тільки конфліктної ситуації ще недостатньо, якщо сторони миролюбні);

наявність мотивованого приводу для конфлікту, тобто своєрідного “пускового механізму”, що сприяє розвитку подій.

Розв’язання конфлікту (третя стадія) передбачає ґрунтовні знання про об’єкт конфлікту, склад його учасників, про його історичні засади і безпосередній мотив, а також уявлення про рівень напруженості.

Ознакою завершення служить усунення інциденту, тобто ситуація, коли між конфліктуючими сторонами припиняється конфліктна взаємодія. Проте, усунення прецеденту виступає необхідною, але не достатньою умовою для погашення конфлікту, який при певних обставинах може спалахнути знову.

Вирішення конфлікту можливе лише, коли “зжита”, “вичерпана” причина, коли зміниться установка суперників відносно один одного, коли зміняться вимоги сторін і вони підуть на поступки. Вирішення конфлікту може бути частковим або повним. Повне розв’язання означає припинення конфлікту, кардинальну перебудову всього образу конфліктної ситуації. При цьому “образ ворога” трансформується в “образ партнера”, установка на боротьбу зміняється орієнтацією на співпрацю. При частковому розв’язанні конфлікту частіше змінюється його зовнішня форма, але зберігаються внутрішні спонукальні установки до продовження протиборства. Успішне розв’язання конфлікту пов’язано з певними умовами:

своєчасною і точною діагностикою його причин. В ході цього виявляються об’єктивно існуючі суперечності, інтереси, цілі. На основі такого аналізу визначається так звана ділова зона конфлікту;

обопільною зацікавленістю сторін в подоланні суперечностей. Це можливо при взаємному визнанні інтересів кожної із сторін, для чого суб’єктам конфліктів важливо звільнитися від недовіри одного до іншого;

спільним пошуком шляхів подолання конфлікту. В даній ситуації можуть бути використані різноманітні засоби і методи.

Соціальний конфлікт розвивається спіралеподібно, в ньому поєднуються підйоми і спади, напруженість і розрядка. Психологічна напруженість, доходячи до певного моменту, ніби завмирає і йде на спад. Саме визнання такого спіралевидного руху відносин в конфлікті дозволяє знаходити і використовувати засоби регулювання даних відносин.

Світова культура і наука виявили і обґрунтували основну причину і джерела соціального конфлікту — різнонаправленість соціального і індивідуального інтересів індивідів і соціальних груп, що охоплюють всі сфери людських відносин, і перш за все, економічних, соціально-політичних, духовних, культурно-побутових і особистісних.

Умовами розв’язання конфлікту є, перш за все, глибоке розуміння його сутності, причин виникнення, визначення учасників і можливих наслідків.

Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє зробити висновок про їхній процесуальний характер. Соціальні відносини — це динаміка соціуму, його рух, процес постійної зміни одного соціального стану іншим.

Завдання управління конфліктом — не припустити його розростання і понизити його негативні наслідки.

В ролі суб’єктів управління конфліктом можуть виступати як одна з його сторін, так і, наприклад, третя сила, яка бере участь в ньому, але зацікавлена в його врегулюванні. Важливо знайти способи і виробити технологію врегулювання конфліктних відносин, чому можуть сприяти наступні заходи:

гласність, максимальна відкритість соціальних конфліктів (тіньових, неявних, латентних). Це дозволить поставити їх під контроль і своєчасно відреагувати на процеси, шо відбуваються у відносинах противоборчих сторін;

зниження соціального психологічного збудження, щоб перешкодити появі детонізуючих ситуацій у відносинах сторін.

Використовуються різні методи вирішення соціального конфлікту:

Метод уникнення конфлікту — відхід з політичної арени того або іншого політичного діяча або загроза такого відходу; уникнення зустрічей з супротивником. Проте уникнення конфлікту не означає його ліквідацію, оскільки залишається сама його причина.

Метод переговорів дозволяє уникнути застосування насильства, оскільки в процесі переговорів сторони обмінюються думками, що неминуче знижує гостроту конфлікту, допомагає зрозуміти аргументи сторін, об’єктивно оцінити істинне співвідношення сил і умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, добитися взаєморозуміння, прийти до згоди, консенсусу, відкрити шляхи до співпраці.

Метод використання посередництва — примирлива процедура, коли підібраний посередник (організації або приватна особи) може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі злагода була б неможлива.

Метод відкладання — ніби тимчасова “здача своїх позицій”, проте у міру накопичення сил, засобів, в ході зміни ситуації на її користь сторона, яка “здала свої позиції”, здійснює спробу повернути втрачене.

Метод третейського розгляду, або арбітраж. При розборі суворо керуються нормами законів, у тому числі міжнародного права.

Для прискорення процесу вирішення конфлікту рекомендується звертати увагу на наступні моменти методологічного характеру:

під час переговорів пріоритет повинен віддаватися обговоренню питань, шо стосуються змісту конфлікту;

сторони повинні прагнути зняти психологічну і соціальну напруженість;

необхідно демонструвати взаємну повагу одного до іншого;

учасники переговорів повинні гласно і доказово розкривати позиції один одного і свідомо створювати атмосферу публічного обміну думками;

всі учасники переговорів повинні проявляти схильність до консенсусу, тобто до згоди.

В сучасному суспільстві, в якому зростають відмінності між людьми в прибутках, статусі, культурі і т.п. соціальні конфлікти будуть неминучі. Існують ще дві категорії методів управління конфліктом: структурні і міжособистісні.

І. Структурні методи включають:

Метод роз’яснення вимог, що дає можливість попереджати дисфункціональні конфлікти. Він передбачає чітке роз’яснення того, яких результатів чекають від кожної людини або підрозділу. Тут важливо враховувати всі параметри: і рівень досягнутих результатів, і хто дає і отримує різноманітну інформацію, і яка система повноважень і відповідальності, а також наскільки чітко окреслені мета, політика, процедури і правила спільної діяльності.

Метод координації і інтеграції сумісних дій, де головним механізмом є послідовність команд. В управлінні конфліктною ситуацією дуже корисними виступають такі засоби інтеграції, як управлінська ієрархія, використання спеціальних служб, що здійснюють зв’язок між функціями, а також між функціональні цільові групи, спільні наради відділів і підрозділів.

Метод загально-організаційних і комплексних цілей перед вбачає об’єднання зусиль людей, груп, підрозділів для досягнення певної мети.

Метод системи винагород використовується з метою здійснення впливу на поведінку і дії людей, щоб уникнути дисфункціональних наслідків. Важливо також, щоб система винагород не стимулювала неконструктивну поведінку і дії окремих індивідів або груп.

II. Серед міжособистісних методів управління конфліктами можна виділити наступні:

метод ухилення, коли людина або група ухиляються від конфлікту, не попадають у суперечливу ситуацію і не загострюють її;

метод згладжування — культивування врівноваженості, незворушності, неприпустимості емоційних сплесків;

метод примушення — спроби однієї сторони за допомогою влади і агресії вимусити іншу прийняти свою точку зору за будь-яку ціну;

метод компромісу — визнання правильності точки зору іншої сторони, але до певної міри;

метод розв’язання проблеми — визнання розбіжностей і готовність до виправлення ситуації на користь обох сторін.

Важливо навчитися управляти конфліктами, прагнути до того, щоб розв’язувати їх з якнайменшими витратами для суспільства і кожної людини.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А)