Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія культури (Гатальська C.M.) скачати онлайн-> Морфологічний розділ

Морфологічний розділ



“Культура в засаді своїй є форма, або модель, або образ”

(А. Л. Крьобер і К. Клакхон)

“Конкретні духовні форми — ось що пізнають науки про культуру”

(П. Флоренськии)

Філософія культури має своїм об’єктом культуру як особливий об’єкт систематизації та типологізації. Тому й завдання філософії культури як специфічного сюжету в складі філософського знання полягає, передусім, у теоретичному моделюванні культурного буття в його ідеально-значеннєвих параметрах, що передбачає осмислення всієї повноти його духовних форм (рорсраї), в яких, за словами Е. Касирера, відбувається не стільки оформлення світу (Gestaltung der Welt), скільки формування світу (Gestaltung zur Welt).

Центральна проблема, яка цікавитиме нас у цьому розділі, полягає в тому, щоб оприявнити єдність між семантикою культури (в якій панує принцип варіативності, що передбачає діахронічний вимір її трансформації) та її морфологією (що дасть можливість перевести цю трансформацію у синхронічну перспективу). Ми спробуємо довести, що для пояснення відмінностей, на які таке багате буття культури, не потрібно вдаватися до споконвічної комплексності й синкретизму, що з них диференціюються розрізнення. Адже відмінність не є відламом тотожності або результатом її розвитку (що по суті те саме), а виступає її найістотнішою властивістю. Це проблема семантики, взята в її формотвірному (морфологічному) аспекті. “Закон семантизації” (0. Фрейденберг) випереджає емпірію. Безперечно, ми усвідомлюємо, що морфологічний корпус (як група текстів культури, залучених нами за допомогою формально-логічних абстракцій до одного типу культури) дослідник конструює, тоді як корпус реальних форм культури в певному часовому або просторовому вимірі складався історично в результаті редукованого добору.

О. Шпенглер, як відомо, інкрустував цю проблематику в певну науку. “Стиль” — предмет дисципліни, яку Шпенглер проникливо назвав морфологією культури. Стиль — смислово-безпосередня ознака певного культурного типу, її єдино адекватна мова.

Розширмо наше сприйняття цієї проблеми до горизонту Ґьоте. Морфологія, вважав він, має легітимізуватися як особлива наука, роблячи своїм головним предметом те, що в інших потрактовується принагідно й мимохідь, збираючи те, що там розсіяне, і створюючи нову оптику, яка дає змогу легко та зручно розглядати речі природи. Явища, які вона вивчає, є незвичайні; ті розумові операції, за допомоги яких вона порівнює явища, суголосні людській природі й приємні їй, так що навіть невдалий досвід все ж таки поєднує в собі корисність і красу. Характеристику морфології Ґьоте дав із талановитою точністю, але суть полягає не в ній самій, а в особливій силі акцентуації, яка непомітно зміщує перспективи. В. Пропп, узявши наведені слова Ґьоте епіграфом до своєї славнозвісної праці “Морфологія казки”, чудово довів можливість застосування поняття й терміна морфології для аналізу фольклорної казки, для якої розгляд форм і виведення законів побудови так само можливі, як морфологія органічних утворень. Саме так домислена морфологія дає підстави для застосування морфологічного методу до аналізу різних типологічних форм культури. І саме ця історико-культурна морфологія, коли культуру розуміють як живий організм, як тіло з щільним живим об’ємом, як рослину, — привела до відкриття множинності культурних типів.

Отже, морфологічний метод — це не тільки приховано-еклектичне блукання стилями та епохами, але й, послуговуючись висловом Лесі Українки, “титанічний хід по верхогір’ях” і напружене споглядання величезного організму культури, а отже — органічно дбайливе ставлення до неї.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія культури (Гатальська C.M.)