Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія культури (Гатальська C.M.) скачати онлайн-> 4. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ МІФУ

4. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ МІФУ



“Культура може розвиватися лише в горизонті, окресленому міфом” (Ф. Ніцше)

В есеї, присвяченому поняттю авторитету, Г. Арендт нагадує, що авторитет (який розглядається як найдавніший складник триєдності “релігія — традиція — авторитет” і є найважливішим чинником тривалості традиції) відсилає до певних найзначніших подій — більш-менш міфічних (2). Справді, ми не знаємо жодного суспільства, яке б не посилалося на такі засадничі події.

У типовому, казав Т. Маи, приховано чимало міфічного. Не випадково Н. Фрай так само, як і К. Г. Юнг, стверджував єдність міфу та архетипу, пропонуючи застосовувати термін “міф” до оповіді, а термін “архетип” до значення (в цьому розумінні архетип — це квінтесенція міфічності колективного досвіду). Етико-міфічне ядро культури визначається подіями-першообразами (архе), одвічними взірцями, необхідними для забезпечення певних “антиентропійних” підвалин, які блокують руйнівний наслідок ентропії — нічим не обмежений хаос.

Грецьке “arche” — це початок будь-чого, принцип, що пронизує собою існування будь-чого, споконвічно керуючи будь-чим. Суть архе вдало розкриває М. Еліаде в аналізі міфу про вічне повернення. Архе в первісному смислі — історії про виникнення й життя богів і героїв, які започатковують їх цілісний образ. Божественна епіфанія (явлення Бога людині) — один із прикладів відтворення архе. Життя античного й будь-якого стародавнього міфу в теперішньому є також відтворенням архе — в мисленні, ритуалі та будь-якій іншій діяльності, зовнішньо, здавалося б, не пов’язаній з міфом. К. Гюбнер у своїй відомій праці “Істина міфу” інтерпретує архе як онтологічну структуру, подібну до кантівських апріорних форм, які витлумачені історично, щоразу сповнюються новим змістом. У цьому розумінні архе — не просто засада або початок, а радше — форма життя (з акцентом на її формальному характері).

Зміні протистоїть природне в людині, і це природне є міфічне. Адже міф у будь-якому розумінні, обмежуючи сутність речей до їхньої генези (18, 172), відсилає людину до засновків її власного буття, зачіпає життєво важливі засади людського існування, те, що стосується людини безпосередньо. Саме міф “робить людину тим, чим вона є зараз”, зазначає один із найавторитетніших дослідників міфу М. Еліаде, для якого міф — це дійсна, реальна подія, й подія сакральна, значуща.

Співвідношення “міфологічного мислення” з сутністю — ейдетичне, воно коливається від “зустрічі з сутністю” до найбільшого від неї відхилення. Якщо художня вигадка вибудовує образність у свідомому відриві від фактичності, то міф репрезентує світову дійсність як свою смислообразну явленість. У цьому сенсі від початку міф є “висловлювання віри” щодо становища в світі; по суті ним може бути будь-яка опінія (“докса”, 8о$а) про значні явища світу, що претендує так чи інакше відкрити їхню сутність; і ґрунтується він передусім на авторитеті традиції, взятої в її авторитарній “доксальності”. Адже, незважаючи на нескінченні суперечки, якими хвилюється “культурна нива”, все ж в її підставі лежить певний набір пресуппозицій і вірувань, які поділяються всіма…

Культура протягом усієї п історії так чи інакше співвідносилась із міфологічною спадщиною стародавності, здійснюючи спроби доповнити осердя міфу власними інтелектуальними досягненнями. І цей невгасимий інтерес до міфу, що якнайкраще пасував до ролі соборного об’єднувача людства, є одним із домінантних сюжетів філософії культури.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія культури (Гатальська C.M.)