Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 1.2.2.5. Історична міфологія XX ст.: формування і утвердження

1.2.2.5. Історична міфологія XX ст.: формування і утвердження



Незважаючи на всі перебільшення, думки Шеллінга про велике значення міфології для самоідентифікації, самоствердження й само-реалізації кожного з народів, що становили і становлять людство, заслуговують і сьогодні на пильну увагу. Справді у не можна не визнати, що в сучасну епоху (свідомо чи неусвідомлено, автентично чи в трансформованому вигляді) ідеї Шеллінга про особливу роль міфології в розвитку історичного процесу та осягненні останнього стали надзвичайно поширеними й популярними. Міфологічне бачення історії при цьому трактується, принаймні, як рівнозначне релігійному, філософському чи науковому, або ж навіть істинніше, ніж філософське та наукове, таке, що як вища форма закономірно приходить їм на зміну. Основними етапами поступу до історичної міфології XX ст. найчастіше називають концепції К. Маркса, Ф. Енгельса, А. Шопен-гауера, Ф. Ніцше, 3. Фрейда та К.Г. Юнга. Варто, проте, застерегти, що справді свідомо і послідовно розробив учення про міфологічну природу найглибших підвалин як самої історії людства, так і її осягнення лише останній. У К. Маркса ж та Ф. Енгельса в ролі сучасної міфологічної форми усвідомлення історії постає ідеологія, тлумачена як хибне, перевернуте (неначе в камері-обскурі) зображення реальної історичної дійсності. Ні К. Маркс, ні Ф. Енгельс ще не ставили собі за чітко усвідомлене й спеціальне завдання розробку питання про міфологічну природу сучасної’ідеології, хоча й усвідомлювали цей факт. Скажімо, характеризуючи ідеологію свого часу, К. Маркс писав: “Досі думали, що створення християнських міфів було можливе в Римській імперії тільки тому, що ще не було винайдено книгодрукування. Якраз навпаки. Щоденна преса і телеграф, який миттю розносить свої відкриття по всій земній кулі, фабрикують більше міфів (а буржуазні осли вірять в них і поширюють їх) за один день, ніж раніше можна було виготовити за століття”10. Однак К. Маркс і Ф. Енгельс, по-перше, аж ніяк не розуміли ідеологію як лише міфологічну за своєю суттю. По-друге, у них немає праць, присвячених системному з’ясуванню міфологічного характеру ідеології як ілюзорної свідомості історичної реальності. Чи не вперше таке системне трактування ідеології як соціальної міфології дав французький соціолог Жорж Сорель (1847—1922). Він тлумачить міф як поєднуючий і спонукаючий до дії емоційно-психологічний імператив, заснований не на детерміністських схемах, а на вірі, такий, що виступає визначальним, хоч, як правило, не завжди усвідомленим компонентом ідеології й свідомості соціальних спільнот та сил. У середині та другій половині XX ст. ідеологію як міфологічне (переважно негативно поціноване) зображення історичних реалій розглядали ав-стро-американський учений В. Райх (1897—1957), у працях якого, зокрема, дається критичний аналіз специфіки і структури фашистської ідеології та розкриваються механізми обробки з її допомогою індивідно-масової свідомості населення, та канадський дослідник Л. Фойєру що розглядає ідеологічні міфи як мотиви (переважно фіктивні) боротьби поколінь, а саму історію — як арену боротьби різноманітних міфологем20.

Позитивне ж значення ідеологічних міфів XX ст. в осягненні й політичній трансформації історичної дійсності доводили переважно представники тієї лінії філософсько-історичної думки, яка вела до фашизму (К. Клагес, Е. Юнгер, А. Боймлер, А. Розенберг). Клагес, зокрема, за основоположну використовував міфологему “кінця історії людства” як закономірність переможної боротьби агресивного, руйнівного і раціонального духу проти інстинктивного, вимушеного оборонятися, культуробіжного життя. Він створює міф, у якому всю історію людського роду інтерпретує як злочин розуму проти ірраціональної стихії життя. Відповідно пошуки виходу зводяться або ж до перемоги ірраціональних, міфічно-інстинктивних начал життя, або ж (у разі перемоги духовного, розумного начала над життєво-міфоло-гемним і краху всесвітньої історії) до перенесення цієї самої, по суті, боротьби у післяісторичний період існування людства з використанням конструктивних можливостей того ж таки міфу. У Юнгера воля до влади (вона ж — воля до тотальної мобілізації) постає як підвалина й основний рушій міфологічної діалектики життя, яка полягає у світовій війні й світовій революції квітучого життя проти бунтівного розуму. У цей контекст він прагне втиснути міф про переможну боротьбу крові проти духу, робітника проти бюргера, яка має призвести до панування нового порядку. Ці ідеї отримують своє завершення і відверто тоталітаристське осмислення у Боймлера та Розен-берга, насамперед у “Міфі XX століття” останнього, де міф подається основою нацистського осмислення й “впорядкування” існуючого історичного світу. “Життя раси, народу, — стверджує А. Розенберг, — відображається не в логічно розвинутій філософії, вона є не природним процесом, що закономірно розвивається, а формуванням містичного синтезу”21.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)