Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 1.4.1.5. Історичні універсали та архетипи

1.4.1.5. Історичні універсали та архетипи



Гегель, як ми бачили, акцентує увагу передусім на відтворенні у свідомості індивіда загальнолюдських надбань, або архетипів, що мають загальнолюдське значення. Однак, крім них, індивід, формуючи в собі справді сучасний світогляд, відтворює, аналізує й духовно засвоює також архетипи локальніші, скажімо, національного масштабу. Деякі дослідники вважають навіть, що коректніше у цьому випадку говорити не про два різновиди архетипів, що відрізняються ступенем загальності, а взагалі про різні категорії духовності — універсали та архетипи.

“Я духовність визначав би у двох категоріях, — обстоює цю ідею, наприклад, С.Б. Кримський, — універсали й архетипи. Якщо універсали — це те загальне, загальнолюдське, яке знайшло своє національне тлумачення у тій чи іншій культурі, то архетипічне… це те, що дійсно відрізняє один етнос, одну націю від іншої”80.

Використовуючи термінологію Кримського, можна сказати, що Гегель акцентував увагу на відтворенні особою у своїй свідомості універсалій — культурних надбань загальнолюдського рівня. На відтворенні ж індивідом (у його світогляді) тих інваріантних, невмирущих культурних надбань, які С.Б. Кримський назвав архетипами, що відрізняють одну націю, одну історичну культуру від іншої, акцентував свою увагу на противагу Гегелю, інший німецький мислитель, що жив століттям пізніше, — Освальд Шпенглер. “У цьому сенсі, — вважав він, — і кожне хоч трохи значне приватне життя з щонайглибшою необхідністю повторює всі епохи тієї культури, до якої воно належить. У кожному з нас пробуджується внутрішнє життя — в ту рішучу мить, коли усвідомлюється наявність власного Я, — там саме й таким же чином, де і як прокинулась колись душа цілої культури. Кожний із нас, людей Заходу, вдруге переживає в дитинстві свою готику, свої собори, лицарські замки та героїчні перекази. “Dieb le vent” хрестових походів і душевну муку юного Парцифаля, у снах наяву й у дитячих іграх. Кожний юний грек ніс у собі свою гомерівську епоху і свій Марафон. У гетевському Вертері, цій картині повороту в долях юності, знайомому кожній фаустовській, але жодній античній людині, знову виринає рання ранкова пора Петрарки і міннезангу. Коли Гете накидав план свого першо-Фауста, він був Парцифалем. Коли він завершував першу частину, він був Гамлетом. І лише з другою частиною став він космополітом XIX ст., який розумів Байро-на. Навіть старість, ті химерні й безплідні століття найпізнішого еллінізму, це “друге дитинство” втомленої й перенасиченої інтелігентності можна вивчати на багатьох великих старцях античності. У “Вакханках” Євріпіда передхоплено чимало із життєвого відчуття імператорської епохи, у платонівському “Тімеї” — багато чого з її релігійного синкретизму. А гетевський другий Фауст, вагнерівський Парцифаль наперед оголошують, якої форми набуде наша душевність у найближчі, останні у творчому відношенні, століття”81.

Як бачимо, вже перша, попередня, найзагальніша характеристика подає філософський світогляд найзагальнішим способом осмислення індивідом історичної дійсності в ході його соціалізації і водночас — основоположною формою історичної самосвідомості певної з історичних спільнот, культур, цивілізацій, суспільств.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)