Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 2.1.1.3. Історія як процес розвитку суспільства

2.1.1.3. Історія як процес розвитку суспільства



У вужчому, ніж Маркс і Енгельс, сенсі розуміли історію, зокрема, представники так званого неокантіанства — Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт, Ернст Кассірер та ін. Вони розмежовували природу та культуру і доводили, що істотні, значущі, такі, що або ж індивідуалізують об’єкти й роблять їх цінностями (Віндельбанд, Ріккерт), або ж зумовлюють їх конституювання і функціонування в якості особливих, символічних форм (Кассірер) зміни відбуваються саме (й тільки) на терені культури. А тому саме (і тільки) щодо культури і можна, з таких позицій, вживати термін “історія” в автентичному значенні цього слова. “Хто взагалі говорить про “історію”, — зауважує, наприклад, Ріккерт, — той думає завжди про одиничний індивідуальний перебіг речей, і саме у філософії прийнято протиставляти історичне як особливе природі як загальному”4.

Тут ідеться про історію як сферу природи вже з наявністю у першій цінностей, що відсутні у природі, оскільки самого критерію індивідуалізації для виокремлення царини історичного виявляється замало. Адже, як зазначає мислитель, “свою “історію”, тобто своє одиничне становлення (якщо все існуюче розглядати незалежно від його значення поза будь-яким відношенням до цінностей) має будь-яка річ у світі, цілком так само, як кожна річ має свою “природу”, тобто може бути підведена під загальні поняття чи закони. Тому один вже той факт, що ми бажаємо і можемо писати історію лише про людей, показує, що ми при цьому керуємося цінностями, без котрих не може бути взагалі історичної науки”5.

До висновку про те, що про історію у власному сенсі слова можна говорити беззастережно лише тоді, коли йдеться про зміни не так у природі, як у людському бутті, доходить і Кассірер. “Явища історії, — твердив він, — належать особливій галузі — галузі діянь людини. Поза людським світом ми не можемо говорити про історію у специфічному смислі цього слова”6. Заради справедливості слід застерегти, що й Марко та Енгельо не трактували історію лише в тому найзагальнішому плані, про який ішлося вище. Вони теж вживають термін “історія” і у вужчому його значенні. “Історія, — зазначають вони в одній із своїх інших праць, — не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі”7. Або ж, вже з точки зору Ф. Енгельса, “природа й історія — це дві складові того середовища, у якому ми живемо, рухаємось і проявляємо себе”8.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)