Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 2.1.1.4. Історія як минуле

2.1.1.4. Історія як минуле



Ще одне з поширених значень слова “історія” — це минуле, коли під історією розуміти всю сукупність подій, процесів, людських діянь, взаємин, сподівань, які для сучасного людства залишилися — ближче до сучасності чи глибше, далі в мороку віків, пройдених людським родом давним-давно — але, в будь-якому разі, позаду.

Як минуле історія теж тлумачиться неоднозначно. Такі мислителі, як, скажімо, Теодор Лессінг чи Карл Поппер, вважали за недоречне говорити про сенс історії. Людина або ж надає сенсу безглуздому (Теодор Лессінг), або ж сама постає суб’єктом історії (Карл Поппер). Інші філософи —Артур Шопенгауер, Робін Дж. Колінгвуд, Генріх Ріккерт, Вільгельм Віндельбанд, Бертран Рассел, Арнольд Дж. Тойнбі — заперечували детермінізм в історії, тоді як класичний марксизм радянського зразка, навпаки, намагався довести детерміністський характер історичного процесу.

По-різному тлумачиться й розташування минулого на шкалі часу. Якщо за традиційними уявленнями не тільки широкого загалу, а й фахівців з історії та її філософії, минуле — це все те, що залишилося у часі, що пройшов, то представники некласичної філософсько-історичної думки, здавалося б найпротилежніших напрямків — і екзистенціалістcького, і неопозитивістського, — схильні, як правило, не “делегувати” минуле у пройдений час, а розглядати його як один з вимірів сучасного буття людини та людства. Так, Мартін Хайдеггер, один з основоположників німецького екзистенціалізму, розглядаючи проблему минулого у контексті власної концепції “історичності”, вважав за потрібне спершу “винести за дужки”, редукувати у феноменологічному сенсі слова, тобто залишити поза увагою всесвітню історію з усіма її законами, ступенями та формами вияву і акумулювати зусилля на часовій структурі екзистенції, тобто індивідуального існування людини, екстазисах, етапах реалізації неповторної долі особистості. І вже на основі конгеніального осягнення особливостей цих процесів та їх автентичної характеристики за допомогою екзистенці-алів як єдино придатних для цього категорій повернутися до всесвітньоісторичного контексту проблеми минулого. При цьому реальне існування людини (Оазеіп) розглядається як точка перетину та актуалізації минулого, теперішнього і майбутнього; і не тільки їх, а й усіх інших можливих вимірів і впливів, причетних до цього існування, — політичних і релігійних, національних і соціальних, поточних і епохальних тощо. Характеризуючи справжнє людське існування як “тут буття”, “присутність”, німецький філософ у своїй основній праці “Буття і час”, котра, за влучною характеристикою Е.Ю. Соловйова, спрямована, й до того ж визначальним чином спрямована, на “коперніканський переворот” у галузі філософії історії9, тлумачить це існування як буття — можливість — покликання. Воно реалізується у багатьох площинах, у тому числі й через нерозривну єдиність, органічний синтез минулого, сучасного та майбутнього у гомеостатичному, самодіяльному, духовно збагачувальному, осяжному й такому, що реалізує само себе людському особистісному бутті. Теза “Dasein є буття — можливість”, як пише, з’ясовуючи суть хайдеггерівського задуму, Е.Ю. Соловйов, означає: людина є “актуальне минуло-майбутнє”: їй судилося стати тим, чим вона за можливістю завжди — вже — була, і це покликання необхідно реалізувати невідкладно, тобто тут і тепер”10.

У ракурсі такого, некласичного, підходу історія в іпостасі минулого набуває якісно нового змісту й потребує відповідно поглибленого та різнобічного осмислення представниками молодої генерації дослідників.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)