Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 2.2.3.3. Особливості філософсько-історичного трактування співвідношення первинного та вторинного в історії

2.2.3.3. Особливості філософсько-історичного трактування співвідношення первинного та вторинного в історії


У площині філософсько-історичного підходу питання про співвідношення первинного й вторинного в історії набуває ще більшої значущості та конкретності. Водночас зв’язок цього співвідношення з кореляцією ідеального та реального постає тут як ще опосередкованіший.

Якщо при дослідженні історичних явищ у загальносоціологічному ракурсі єдність діахронічного та синхронічного зрізів реалізується з пріоритетністю синхронічного начала, то філософсько-історичному підходу притаманна підвищена увага до діахронічного аспекту вивчення, з урахуванням, звісно, нерозривної єдності обох аспектів. Відповідно до цього адептів загальносоціологічного підходу в історичному процесі цікавить передусім єдність, повторюване, типове, класичне, спільне, загальне, експліковане, нормативне тощо.

Увагу ж дослідників, які розробляють і використовують підхід філософсько-історичний, привертає ще складніший і конкретніший, багатший взаємопроникаючими характеристиками шар історичної життєдіяльності людей. Вони ніби повертаються від характерного для соціально-філософського та загальносоціологічного підходів занурення у світ сутностей історичних процесів знову на, здавалося б, поверхневий, подієвий рівень історичної реальності. Однак філософсько-історичний підхід не відкидає, а “знімає”, зберігає досягнуте при вивченні історії’ соціально-філософськими та загальносоціологічними засобами. Тому історичні явища у контексті філософсько-історичного підходу розглядаються вже не самі по собі чи у протиставленні їх сутності, а в єдності з нею.

При цьому автентично відтворюються вже не відокремлені історичні явища чи їх сутності, а панорамна, відтворена в єдності та розмаїтті — як по горизонталі (частини — ціле), так і по вертикалі (явища — сутність) — історична дійсність. Так само філософсько-історичний підхід не обмежується пошуком і виявленням в історії лише первинного, загального, повторюваного, єдиного, класичних зразків тощо. Він прагне з’ясувати особливості органічного взаємопроникнення, взаємоперетворення й занурення в єдину основу первинного та вторинного, ідеального й реального, матеріального та духовного, загального і особливого, повторюваного і неповторного, типового й індивідуального, цілого та частини, єдності й багатоманітності, центру і периферії, синхронності та асинхронності, класичних і некласичних

форм, автохтонності та гетерохтонності, особистісного, спільнотного, локально-культурного та загальнолюдського, описового, ціннісного, нормативного тощо.

Однак подібна широка експансія, підвищений інтерес до історичної “конкретики” роблять надто актуальною проблему конкретнішого (ніж лише за об’єктом та предметом) розмежування філософії історії й історичної науки як спеціально-наукової галузі людського пізнання. Необхідно також з’ясувати відмінність між ними через розкриття специфіки філософсько-історичного та власне історичного підходу до вивчення минулого, виявлення характеристик, властивих саме і тільки кожному з даних двох підходів окремо.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)