Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 2.3.2. Філософія історії: історіософія

2.3.2. Філософія історії: історіософія



В іпостасі історіософії філософія історії традиційно поставала як зображення всезагальної історії, історичного світу, що був цілісним й всеохоплюючим універсумом культури людства. Але це аж ніяк не означає, що вона виконувала цю роль шляхом механічного додавання один до одного тих окремих фрагментів планетарної історії протягом всього її існування, які відрізняються від філософії історії спеціально-науковим характером. Подібна робота не є прерогативою філософії історії вже хоча б тому, що не є, за своєю суттю, власне філософською, її цілком успішно виконують самі історики, що працюють на терені всезагальної історії. Філософія ж історії виправдовує своє існування лише тоді й остільки, коли й оскільки спроможна виконувати у дослідженні історичного процесу те, що не здатні зробити історики — віртуози будь-якого, навіть найвищого рівня узагальнень. Навіть вайзагальніша спеціально-наукова історична теорія нічим, крім масштабу, не відрізняється від усіх інших спеціальних історичних теорій, аж до найлокальніших. Усі вони (якщо це теорії справді спеціальні) будуються з переважним застосуванням індуктивного підходу, тому навіть найзагальніша спеціально-історична теорія, по-перше, не дає уявлення про історичний світ як ціле, отже, по-друге, не забезпечує й системного аналізу цього цілого. Адже, як відомо, індуктивний ряд узагальнень завжди неповний. Навіть даючи зовні всезагальну теорію, історія неминуче при цьому програє у внутрішній єдності, оскільки керівний принцип подібної історії не випливає з ідеї певної соціально-історичної органічної системи. На противагу історії як спеціально-науковій галузі пізнання, філософія історії у ролі історіософії завжди ставить за мету дати, по-перше, системний розгляд, а не індуктивне узагальнення, по-друге, виявити та виразити автентично своєрідність того чи іншого історичного світу саме як певної цілісності. Цього, звичайно, ніяк не здійснити без опори на надійний фактуальний фундамент історичної науки. Та, з іншого боку, не можна забувати й про те, що факти історика та факти філософа історії далеко не завжди одне й те саме. Факти історичної науки — це своєрідні кванти історичного знання, ідеальне й в принципі правильне відображення реальних фактів історичного життя, тобто тих чи інших окремих історичних подій, явищ, процесів, обставин тощо. Для філософів же історії робота часто-густо розпочинається там, де для історика вона вже завершується. Те, що для історика виступає остаточним підсумком його дослідницької роботи, його узагальненням отриманих результатів, для філософа історії може слугувати подекуди як факт, вихідний пункт філософського осмислення тієї самої історичної дійсності, але вже на іншому рівні. І не тільки. Навіть якщо рівень узагальнень буде граничним для обох, і для історика, і для філософа історії, то для історика ця граничність є суто екстенсивною, для філософа ж вона задається як смисложиттєва, крізь призму співвідношення “людина — історія”. Інакше кажучи, для історика цей ступінь загальності задається безсторонньо об’єктним чином, для філософа ж — аксіологічно, світоглядно, крізь призму взаємозв’язку історичного суб’єкта з його потребами, інтересами, цілями, цінностями — з об’єктивними реаліями історії.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)