Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 2.3.2.2. Історіософія та історична наука: версія Трьольча

2.3.2.2. Історіософія та історична наука: версія Трьольча



Очевидно не випадковим є той факт, що інші мислителі двадцятого століття, працюючи в галузі філософського історичного пізнання і погоджуючись з тим, що предмет матеріальної філософії становлять історичні цілісності, чи як їх ще називають, історичні тотальності, говорять про них як про множину, а не як про єдино можливий історичний індивід чи універсум. Скажімо, відомий німецький філософ історії Ернст Трьольч солідаризується з Ріккертом з приводу критеріального значення цінностей і смислів при визначенні предмета матеріальної філософії історії, з’ясуванню якої він присвятив окремий підрозділ своєї фундаментальної праці “Історизм та його проблеми”. Водночас він вбачає єдність предмета історіософії не в одиничності, унікальності й екстенсивній всеосяжності історичної тотальності, тобто історичного універсуму, а в тому, що той чи інший народ, держава тощо формуються як певна історична єдність, тотальність завдяки неповторності своїх здатностей, фіксованих у системі їх ціннісних чи смислових характеристик. “Предмет історії” — зазначає він, — конституюється через прийняття індивідуальної тотальності, і визначити її можна лише за допомогою поняття іманентної цінності чи смислу. Якщо народи, держави, культурні сфери постають головним чином як такі, то їх єдність у відносно заданій тотальності входить до загальної системи ціннісних чи смислових можливостей”59.

Однак було б хибним вважати, що подібна індивідуальна тотальність існує в однині. Розкриваючи зміст іншого поняття матеріальної філософії історії, — історичного становлення, — яке, на думку Трьольча, має для неї значення не менш основоположне, ніж поняття предмета філософії історії, він підкреслює: “Спочатку, щоправда, становлення, що нас цікавить, відбувається всередині предмета історії, що перебуває далеко від нас, як його власний розвиток. Але таке становлення ніколи не здійснюється ізольовано, а завжди у взаємодії з іншими тотальностями, і саме із схрещень і змішувань виникають найбагатші за змістом важливі утворення. Добре відомими прикладами можуть слугувати греки і Схід, германці та античність, середні віки й іслам. Але це примушує нас розглядати розвиток окремої тотальності у взаємодіткливості та спільному русі з близькими їй тотальностями. Відокремленої історії розвитку не існує”60.

Тезу про те, що відокремленої історії розвитку окремих історичних універсумів, чи тотальностей, не існує, необхідно визнати як безперечно правильну. Жаль тільки, що це необхідна, але все ж недостатня умова автентичного історіософського розуміння людського розвитку. У Ріккерта цей розвиток постає як глобальний і єдиний історичний потік, вичерпний у своїй однині, що неминуче призводить до вельми однобічного тлумачення історії. Однак і Трьольч впадає, щоправда вже з іншого боку, в таку саму однобічність. Адже у нього історія постає як своєрідний архіпелаг острівних, самодостатніх соціокультурних формувань, між якими, попри всі твердження про їх взаємодіткливість і спільний рух, за такого підходу не виявляється справжньої єдності.

Окреслилося, отже, дві крайності в історіософському підході до історії: або ж єдність — ціною втрати розмаїття, або ж розмаїття утворень — ціною втрати єдності цих утворень у контексті всесвітньої історії як цілого. А без розуміння їх єдності визнання всесвітньої історії за ціле або ж перетворюється на декларацію, або ж набуває суто екстенсивного, спеціально-наукового характеру.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)