Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 3.2.3.2. Фіхте: історія як здійснення принципу свободи

3.2.3.2. Фіхте: історія як здійснення принципу свободи


Кантівська теза про субстанційне значення свободи в історії стала конститутивною й лейтмотивною ідеєю філософсько-історичного вчення наступного представника класичної німецької філософії, Іоганна Готліба Фіхте. “Мета земного життя людства, — вважав філософ, — полягає в тому, щоб встановити в цьому житті всі свої взаємини вільно й у згоді з розумом”34.

Історію людства Фіхте поділяє на п’ять великих “епох”. Першою, вихідною є, за Фіхте, “епоха безумовного панування розуму через посередництво інстинкту”, або ж “стан невинності людського роду”.

Другою — “стан гріховності, що бере тут початок”, епоха, де “розумний інстинкт перетворюється у зовнішній примусовий авторитет”, тобто епоха авторитарної, церковної релігійності, “час позитивних систем світогляду та життєрозуміння, систем, котрі ніколи не доходять до останніх основ і тому не можуть переконувати, зате прагнуть до примусу і вимагають сліпої віри й безумовного підкорення”.

Третя епоха всесвітньої історії постає у зображенні філософа як

“стан завершеної гріховності”, “епоха звільнення”; безпосередньо — від владного авторитету, опосередковано — від панування не лише розумного інстинкту, а й розуму взагалі у будь-якій формі, час безумовної байдужості до будь-якої істини й позбавленої будь-якої керівної нитки, довершеної розгнузданості. Так жорстко характеризує мислитель часи Реформації та Просвітництва, відносячи, втім, до цієї епохи, яку він називає ще “епохою пустої свободи”, і тогочасне людське суспільство. Ці перші три всесвітні епохи, за Фіхте, представляють часовий відрізок, коли людство ще не сягнуло свободи. її здобуття розпочинається, як гадав він, у четверту епоху (“стан початку виправдання”) й завершується в останню, п’яту епоху. При цьому четверту епоху філософ тлумачив як “епоху розумної науки”, час, коли істина визнається вищим і понад усе улюбленим началом.

У 1808 р. у своїх “Промовах до германської нації” він висунув тезу про те, що людство вже завершило третю епоху й вступило до четвертої.

Нарешті п’яту епоху Фіхте трактував як майбутню “епоху розумного мистецтва”, “стан завершеного виправдання й освячення”35, час автентичного осягнення божественного абсолюту через мистецтво як вищий засіб такого осягнення.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)