Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 3.2.3.5. Подальша доля філософсько-історичного прогресизму

3.2.3.5. Подальша доля філософсько-історичного прогресизму



Посткласичний розвиток прогресистського напряму пов’язаний передусім з сцієнтистськими й технократичними концепціями філософії історії. Чітке виявлення цього напрямку спостерігається й у .філософсько-історичному вченні К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послідовників, насамперед у представників класичного марксизму радянського зразка, у контексті розробки матеріалістичного розуміння історії.

Варто зазначити, що десь з останньої чверті XIX ст. популярність прогресистського напряму філософії історії помітно спадає. Якщо до цього означений напрям відігравав провідну роль, то на кінець XIX ст. віра в історичний прогрес та можливість побудови у майбутньому гармонійного, справедливого суспільства щасливих, вільних і рівних людей дедалі частіше піддається сумніву. Добре про цей поворот у філософсько-історичній думці, передусім західноєвропейській, сказав Микола Бердяєв. “Вчення про прогрес, — писав він, — припускає, що завдання всесвітньої історії людства будуть розв’язані в майбутньому, що настане якийсь момент в історії людства, в долі людства, коли буде досягнуто вищого досконалого стану і в цьому вищому досконалому стані будуть примирені усі суперечності, котрими переповнені долі людської історії, будуть розв’язані всі завдання. У це вірили і Конт, і Гегель, і Спенсер, і Маркс. Чи правомірне таке припущення? Яку ми маємо підставу у це вірити, і якби навіть ми цю підставу мали, то чому це може викликати в нас ентузіазм, чому це має бути нами морально сприйнятим і чому такого роду надія може бути для нас радісною? Підстав для цього немає ніяких, крім того, що в ученні про прогрес несвідомо закладене, таємно перебуває деяке релігійне уповання на розв’язання всесвітньої історії”50.

Однак цієї єдиної і досить слабенької підстави виявляється явно замало, щоб віддати перевагу саме і, тим більше, тільки прогресистській філософії історії. Адже набагато вагомішим виявляється в цьому разі так званий моральний аргумент, що працює проти прогресистського філософсько-історичного світогляду. І полягає цей аргумент у тому, що морально неприпустимим є пропоноване ідеологами прогресизму і втілюване в історії його практиками принесення в жертву багатьох реально існуючих людських поколінь ідеалам далекого і, ймовірно, фактично недосяжного майбутнього ідеального суспільства. “Адже прогрес, — розмірковує далі Бердяєв, — позитивно зрозумілий полягає в тому, що в потоці часу, в котрому звершуються долі людської історії, одне покоління змінює інше, людство сходить на якусь невідому й чужу мені вершину, йде вперед, йде вгору, до вищого стану, щодо якого всі попередні покоління є лише ланками, лише засобами, знаряддям, а не самоціллю. Прогрес перетворює кожне людське покоління, кожне обличчя людське, кожну епоху історії в засіб і знаряддя для остаточної мети — досконалості, могутності й блаженства майбутнього людства, в якому ніхто з нас не матиме своєї долі. Позитивна ідея прогресу внутрішньо неприйнятна, релігійно і морально неприпустима, тому що природа цієї ідеї робить неможливим вирішення муки життя, вирішення трагічних суперечностей і конфліктів для всього людського роду, для всіх людських поколінь, для всіх часів, для всіх людей, з їх стражденною долею, які будь-коли жили”51. Ця жорстка критика б’є, однак, повз мішень, якщо вона спрямовується не проти прогресизму, що гіпертрофує реальне, й чимале, принаймні регулятивне, значення ідеї історичного прогресу, а націлена проти ідеї історичного прогресу взагалі.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)