Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 5.2.2. Що ж таке монадологічне розуміння історії? 5.2.2.1. Монада: перші фактичні розробки та термінологічне оформлення

5.2.2. Що ж таке монадологічне розуміння історії? 5.2.2.1. Монада: перші фактичні розробки та термінологічне оформлення



У філософський обіг це поняття впроваджено у стародавній Греції, за існуючими свідченнями, Піфагором, хоча певну роботу до нього у межах цього культурно-історичного типу здійснив ще Анаксагор зі своїм вченням про гомеомерії. Однак пізнавальний рух, спрямований на виокремлення і вивчення феномена, означеного поняттям монада, розпочався набагато раніше. Витоки такого руху простежуються передусім у творах мислителів Стародавнього Сходу, присвячених з’ясуванню своєрідності та співвідношення мікро-та макрокосму. Наприклад, в Індії, де проблема тотожності макро- і мікрокосму зводиться до питання взаємозв’язку Брахмана (Єдиного) і Атмана (індивідуального вияву цього Єдиного), її розгляд започаткований ще стародавніми, ведичними мудрецями. Зокрема, у “Мандук’я-упанішаді” розробляється вчення про турію — специфічний стан свідомості, який витлумачується як засіб і форма єднання Атмана з Брахманом — мікро- та макрокосму30. Ця проблематика у певному зрізі є лейтмотивною для індійської філософської думки на всіх етапах її формування і розвитку, закономірно конкретно розвиваючись у різноманітних філософських системах. Чи не найповніше та найвище втілення вона одержала у середньовіччі — в системі Шанкари, а в XIX—XX ст. — у працях всесвітньо-відомих представників так званої “інтегральної веданти”, насамперед Вівекананди та Шрі Ауробіндо Гхоша 31.

Однак статусу власне монадологічної ця проблематика набуває, як уже зазначалося, у філософів Стародавньої Греції — Піфагора та представників його школи, а також — Екфанта, Платона та Арістотеля. Системна її розробка відбулася пізніше представниками західноєвропейської філософії, зокрема М. Кузанським, Д. Бруно, Г.В. Лейбніцем, Й.В. Гете, Г. Лотце, Ш. Ренув’є32 і представниками російського неолейбніціанства, наприклад, М. Лоським33.

Ще з часів Піфагора та його послідовників монада постає як Єдине, але Єдине своєрідне, бо воно водночас є Все. Інакше кажучи, монада — це різновид єдиного, що використовується для означення суми частин, тлумаченої як одиничне, тоді як взятий без подібного застереження термін “єдине” може стосуватися і кожної з частин, що утворюють ціле. Саме через це вона (монада) постає як Бог, Розум, Причина, Принцип усіх речей.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)