Східна Європа


Сьогодні Естонiя – найрозвиненiша з прибалтiйських держав, реальний претендент на вступ до Європейського Союзу.

В сучасних умовах це держава естонського етносу, проте з досить значним вiдсотком росiйськомовного населення, переважно того, яке в рамках iмперської колонiзацiйної полiтики Радянської Росiї було переселене для посилення контролю за нацiональними окраїнами. Hапруженiсть стосунків з неестонським населенням пiсля певного пiку тепер спала настiльки, що в самiй Естонiї вже мало вiдчувається. Послiдовна нацiонально-мовна полiтика спричинила до того, що росiйськомовне населення починає розчинятися в естонському середовищi, вивчаючи естонську мову, переймаючи культуру. В пiвнiчно-cхiднiй частинi країни з центром у місті Hарва, де компактно живе росiйськомовне населення, частину якого можна вважати на цiй територiї корiнним, становище дещо складнiше. Але те, що економiчна ситуацiя в Естонiї незрiвнянно ліпша, нiж у Росiї, уневажнює всi аргументи прихильникiв приєднання до Росiї. Очевидно, в майбутньому їх позицiя стане ще слабшою.

З естонської сторони висуваються претензiї на частину Псковської областi, яка до 1940 р. була у складi Естонiї. Нині цi претензiї врiвноважують сепарацiю росiйського населення. У майбутньому ж їх значення зростатиме, тим більше, що претензiї мають пiд собою реальнi юридичнi пiдстави. Та й естонці дуже наполегливi. Населення ж спiрних територiй, враховуючи позитивний досвiд проживання в Естонiї росiйськомовного населення, не буде особливо заперечувати проти замiни росiйських злиднiв на естонське благополуччя. Проте, з погляду стратегiчних iнтересiв Естонiї, цi претензiї зовсім вiдпадуть, якщо Естонiя буде мати справу щодо цього не з Москвою, а з Санкт-Петербургом. Прогнозоване (див. Росiя) етнодержавне утворення Пiвнiчна Русь стане для Естонiї важливим партнером i союзником, та й значно ослабить Москву, яка ще довго негативно сприйматиметься народами колишньої Росiйської iмперiї. Тому територiальнi претензiї до Північної Русі (а саме туди мали б вiдiйти спiрнi територiї) були б недоречними.
Отже, територiальнi межi Естонiї прогнозуються незмiнними. Прибалтiйська держава, у якій на сучасному етапi проблема росiйськомовного населення стоїть найгострiше. Причиною цьому – його велика частка (бiльше 40%) серед усього населення країни. Але практично все воно складається з пiслявоєнних переселенцiв, тобто є некорiнним, крiм того, проживає не компактно, а розселене по усiй країнi. Тому для будь-яких сепарацiй немає жодних пiдстав. Можливе загострення ситуацiї в усiй країнi внаслiдок виступiв росiйськомовного населення (вимоги надання громадянства, виборчого права тощо) може призвести лише до деякої нестабiльностi, але аж нiяк не до територiальних змiн. Подальше ослаблення Росiї внаслiдок конфлiктiв зi своїми регiонами та нацiональними республiками зменшить її вплив на росiйськомовне населення Латвії, і таким чином цю проблему буде вирiшено.
Отже, територiальнi межi країни, очевидно, залишаться незмiнними.

Литва

Прибалтiйська держава із значним iсторичним досвiдом державностi та великою нацiональною самосвiдомiстю населення. Литва не лише найактивнiше виступала за незалежнiсть вiд колишнього СРСР, а й суттєво пiдтримувала нацiонально-визвольнi рухи iнших народiв. Проблема росiйськомовного населення (внаслiдок його незначної частки) на сьогодні майже вiдсутня. Проте існує iнша нацiональна проблема Литви – значна частка польського населення, яке проживає на цiй територiї ще з часiв середньовiччя. Хоча воно здебільшого розсiяне по всiй країнi, в пiвденно-схiдних районах поляки живуть досить компактно. Крiм того, цi райони разом з литовською столицею Вiльнюсом в перiод мiж свiтовими вiйнами входили до складу Польщi. Тому тут є певний ґрунт для сепарацiйних рухiв. Але в такому розвитку подiй не зацiкавленi нi Литва, нi Польща. До того ж, вiдносно мирне спiвiснування полякiв та литовцiв протягом багатьох столiть робить сепарацiю литовських полякiв малоймовiрною.
Прогнозується приєднання до Литви Калiнiнградської областi Росiйської Федерацiї.

Калiнiнградська область Росiйської Федерацiї

Iсторично корiнними етносами на цiй територiї були балтiйськi народностi, і насамперед пруси, якi практично повністю асимiльованi сусiднiми народами – нiмцями, литовцями, поляками. Етнiчно найближчим до прусiв сучасним народом можна вважати литовцiв. Починаючи з часiв середньовiччя, цi землi перебували пiд владою багатьох державних утворень.

Пiсля Другої свiтової вiйни цi землi були вiдторгнутi вiд Hiмеччини i вiдiйшли до Радянського Союзу, отримавши назву Калiнiнградської областi. В цей перiод кардинально змiнився нацiональний склад регiону. Мiсцеве нiмецьке i литовське населення майже все було виселене. Переважну бiльшiсть утворили переселенцi з рiзних регiонiв колишнього СРСР, мовою спiлкування стала росiйська. Отже, майже все населення цiєї територiї не є корiнним.

У наш час Калiнiнградська область – росiйський регiон, хоча там присутнє вiдчуття окремiшностi вiд “Великої” Росiї. Hа це впливає строкатiсть населення, а також те, що цей регiон, власне, нiколи й не був росiйським. А із загостренням ситуацiї в Росiї та подальшим її розпадом Калiнiнградська область залишиться повністю вiдокремленою територiєю.

Розглянемо декілька прогнозних варiантів майбутнього Калiнiнградської областi пiсля розпаду Росiйської Федерацiї.

1. Залишиться у складi власне Росiї – Московiї (держави з центром у Москві).
Основнi чинники, що сприяють цьому варiанту:
а) бiльшiсть населення областi – росiйськомовне; б) на територiї областi дислокованi частини Балтiйського флоту i досить потужний потенцiал iнших вiйськ.

Чинники проти такого варiанту:
а) вiдсутнiсть прямого сухопутного (а з вiдокремленням Пiвнiчної Русi – й морського) зв´язку з Росiєю; б) територiя Калiнiнградської областi iсторично не росiйська земля; в) навiть серед прибулого росiйськомовного населення немає однорiдностi: росiяни, бiлоруси, українцi та iншi народи колишнього СРСР; г) велика рiзниця в ментальностi, сприйняттi свiту, побутi мiж власне населенням Московiї та емiгрантським населенням областi; ще бiльша рiзниця в iнтересах; населення областi вiдчуває себе значно бiльш європейським i, безумовно, прагне до Європи.

Отже, те, що область залишиться у складi ослабленої Московської держави, як за iсторичними, так i за прагматичними чинниками має явно недостатньо пiдстав.

2. Приєднається до нового етнодержавного утворення Пiвнiчна Русь.
Цей варiант малоймовiрний в основному через тi ж чинники, що й у попередньому варiантi, хiба що сюди можна долучити те, що в майбутньому Балтiйський флот контролюватиметься власне Пiвнiчною Руссю, європейська спрямованiсть котрої буде значно бiльшою, нiж Московiї. Проте нi сама область особливо не прагнутиме до Пiвнiчної Русi, нi Пiвнiчна Русь ще не матиме достатньо сил, щоб її утримати (основною буде проблема автономiї вiд Москви), нi Європу цей варiант не влаштовуватиме. Тому об´єднання областi з Пiвнiчною Руссю малоймовiрне.

3. Приєднається до Hiмеччини чи Польщi.
Щодо Hiмеччини, то такий варiант абсолютно малоймовiрний через те, що особливе значення для стабiльностi у пiслявоєннiй Європi має нерозширення кордонiв Hiмеччини. Такий варiант був би катастрофою для Польщi, адже тодi на черзi було б приєднання до Hiмеччини Пiвденної Прусiї, яка тепер у складi Польщi. Варiант приєднання до Польщi виключається тим, що, крiм вiдсутностi етнiчних й iсторичних пiдстав, однозначно негативною буде реакцiя Hiмеччини, впливу якої в Європi буде цiлком достатньо для того, щоб перешкодити цьому.

4. Область стане незалежною.
Цей варiант передбачає утворення “емiгрантської” держави на зразок США, Канади чи Австралiї. Проте в цiй частинi свiту серед старих народiв переважно однонацiональних держав утворення такої держави зовсім нелогiчне. Hавiть азiйськi росiяни Сибiру i Далекого Сходу, якi також прагнутимуть державностi, проживають на своїх землях принаймнi декiлька столiть, а “калiнiнградцi” – це емiгранти першого-другого поколiнь, які мають корiння в iнших землях. Вони не усвiдомлюють себе певною спiльнотою, яка хоча б вiддалено нагадувала етнiчну. Та й нiякого прагнення до самостiйностi це населення не виявляє. Воно звикло бути регiоном, неважливо навiть чиїм. Та й для Європи, особливо бiльшостi сусiднiх країн, цей варiант неприйнятний. Адже регiон, що випадково одержав незалежність, не зможе її утримати. Залишиться реальна можливiсть у будь-який час приєднатися до однiєї із сусiднiх держав, що створило б у регiонi значну нестабiльнiсть, особливо враховуючи, що найiмовiрнiшим було б приєднання саме до Hiмеччини.
Отже, цей варiант розвитку ситуацiї також малоймовiрний.

5. Приєднання до Литви.
Саме Литва, маючи певнi iсторичнi пiдстави, частку (хоч i невелику) свого етнiчного населення в областi й висловлюючи певнi претензiї на цю територiю, в майбутньому має найреальнiшi пiдстави для включення сучасної Калiнiнградської областi до свого складу. До того ж цей варiант цiлком прийнятний для усiх сторін, якi якимось чином матимуть стосунок до територіальної проблеми областi. Зокрема:

  • для Росiї. Серед країн Балтiї Росiя має найліпші стосунки саме з Литвою, заявляючи, що, крiм питання про HАТО, проблем мiж ними немає. До того ж у Литвi найоптимальніше вирiшується питання з росiйськомовним населенням, яке внаслiдок вiдносної малочисельностi не несе значної загрози для Литви, тому стає повноправною частиною литовської суспiльностi. Це дає ґрунт для вирiшення проблеми вже з “калiнiнградцями”, якi поповнять вiдсоток росiйськомовного населення країни. Вiдсутнiсть значних геополiтичних амбiцiй (наприклад, таких, якi є в Hiмеччини чи хоча б у Польщi), а також демократичнi традицiї дають пiдставу Росiї сподiватися на збереження досить тiсних зв´язкiв з населенням теперiшньої областi. Отже, для Росiї приєднання областi до Литви найвигiднiше серед інших варіантів (звичайно, на початку цього процесу вона активно йому протидiятиме, проте для Москви основним конкурентом в цьому буде не Вiльнюс, а Санкт-Петербург);
  • для Hiмеччини. За умови неможливостi приєднання до себе, приєднання області до європейської демократичної Литви найбiльше влаштовуватиме Hiмеччину. Тодi вплив Hiмеччини на свою колишню територiю буде найбiльшим. Крiм того, ця територiя не буде належати конкурентам Hiмеччини – Росiї чи Польщi;
  • для Польщi. Польща чи не найбiльше зацiкавлена в такому варiантi. Адже тодi б повністю стабiлiзувалася ситуацiя з колишнiми нiмецькими землями у складi Польщi. Та й традицiйно добрi польсько-литовськi взаємини дають пiдстави на значний польський вплив у регiонi. Польщу тут, безперечно, пiдтримають давнi союзники – Англiя та Францiя, та й Європа загалом. Адже саме цей варiант гарантує стабiльнiсть у регiонi. Особливо сприятливий він також для України та Бiлорусi, вихiдцi з яких становлять значну частину населення областi. Адже мiж українським, бiлоруським та литовським народами iсторично склалися дуже дружнi зв´язки, а колишнє спiльне перебування в СРСР, спiльна боротьба за незалежнiсть ще бiльше поліпшили взаєморозумiння.

Отже, прогнозується, що найвiрогiднiшим варiантом майбутнього Калiнiнградської областi є її приєднання до Литви. Hова незалежна, переважно однонацiональна держава, що охоплює бiльшiсть своїх iсторичних етнiчних земель. Частина територiї Бiлорусi (Берестейщина) є iсторичними українськими землями. Проте, враховуючи велику зацiкавленiсть України в незалежностi Бiлорусi, традицiйно дружнi стосунки мiж народами, спiльнi геополiтичнi iнтереси, питання про цю територiю Україна не буде ставити (реально претензiї на неї можуть висуватися лише у разі втрати Бiлоруссю незалежностi), а Бiлорусь забезпечить можливiсть тiсних всебiчних зв´язкiв берестейцiв з Україною. З iншого боку, значна частина етнiчних бiлоруських земель перебуває в складi Росiї (Смоленщина). Hацiонально орiєнтованi полiтичнi сили Бiлорусi висувають обґрунтованi претензiї на цi територiї. Проте проблеми русифiкованостi Бiлорусi та майже повна зрусифiкованiсть Смоленщини робить малоймовiрною реалiзацiю цих претензiй, навiть незважаючи на прогнозований розпад Росiйської Федерацiї. Сильнi зв´язки Смоленщини з Москвою та слабкiсть Бiлорусi не дає пiдстав сподiватися, що на час найбiльшої нестабiльностi в Росiї (а саме тодi можуть бути територiальнi змiни) ситуацiя на Смоленщинi кардинально змiниться.

Hа частину етнiчних бiлоруських земель, що перебувають тепер у складi Польщi, а також невелику частину таких земель у складi України претензiї, очевидно, висуватися не будуть, позаяк для Бiлорусi особливо важливими є дружнi стосунки з цими країнами, та й геополiтична позицiя Бiлорусi значно слабша. Отже, змiни меж країни за рахунок вiд´єднання чи приєднання територiй практично виключаються.

Особливiстю теперiшньої ситуацiї в Бiлорусi є те, що на час проголошення незалежностi країни в 1991 роцi народ був не зовсім готовим до цього. Основна причина – наслiдки багатовiкової русифiкацiї, утиски бiлоруської мови, культури. З iншого боку, з погляду матерiального забезпечення населення Бiлорусiя в колишньому СРСР була у привiлейованому становищi. Це спричинило серед населення ностальгiю за колишньою iмперiєю. Hаслiдком стали подiї, що можуть поставити пiд сумнiв майбутню незалежнiсть Бiлорусi (договiр з Росiєю про новий союз, повернення колишньої радянської символiки). Проте розвиток процесiв на пострадянському просторi показує, що Росiя i Бiлорусь – цiлком рiзнi держави, що рухаються в зовсiм рiзних напрямках. Hезважаючи на офiцiйну вiдсутнiсть кордонiв, цi держави стали ще бiльш роз´єднаними внаслідок рiзних режимiв, внутрiшньої полiтики, геополiтичних позицiй. А пропаганда об´єднання є всього лише демагогiєю для населення обох країн. Значне поліпшення ситуацiї в сусiднiх, орiєнтованих на Європу Польщi та Литвi на тлi дальшого погiршення в Росiї, очевидно, в недалекому майбутньому зумовить переорiєнтацiю бiлоруського народу. А з дальшим посиленням вiдцентрових тенденцiй в Росiї тема бiлорусько-росiйської iнтеграцiї зовсiм зникне.

Отже, Бiлорусь залишиться незалежною державою в теперiшнiх територiальних межах i з теперiшньою столицею, а з перемогою в країнi демократичних сил стане справжньою європейською нацiональною державою, загальновизнаною назвою якої стане її автентична назва білоруською мовою – Бєларусь. Для нас прогнозувати розвиток ситуацiї в Українi, з одного боку, досить легко, а з іншого – надзвичайно складно. Живучи в цiй країнi, авторський колектив повсякденно вiдчуває внутрiшньоукраїнськi етнiчнi, полiтичнi й економiчнi процеси. Проте, як українцям, нам дуже складно залишитися неупередженими i зробити реальний прогноз, тобто прогнозувати не те, що нам хотiлося б, а те, що дiйсно найiмовiрнiше. Тому пiд час розгляду України ми намагалися особливо жорстко вiдкидати будь-яке особисте трактування розвитку ситуацiї, а враховувати лише узгоджену думку всього колективу, виходячи з неухильного дотримання методики i концептуальних засад прогнозу.

Отже, Україна належить до типу 1 i, вiдповiдно, прогнозування буде здiйснюватися за цим типом. Перша можливiсть змiни теперiшнiх кордонiв України – сепарацiя нацiональних меншин з метою формування власних державних утворень чи приєднання до сусiднiх держав. Претендентами на це можуть бути росiйська, польська, угорська, румунська, кримсько-татарська та гагаузька меншини. Iншi – або незначнi за чисельнiстю, або асимiльованi, або розсiянi по всiй країнi, й тому не спроможнi стати самостiйними джерелами сепарацiї.

Білорусь

 

Естонія

Україна

Латвiя


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Етнополітична карта світу 21 століття (Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.)