Головна Головна -> Підручники -> Підручник Етнополітична карта світу 21 століття (Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.) скачати онлайн-> Росіська Федерація (європейська частина)

Росіська Федерація (європейська частина)


Росіська Федерація (європейська частина)

 

Враховуючи євразiйське розташування, велику територiю, багатонацiональнiсть, переплетення рiзних культур та специфiчнiсть процесiв, що вiдбуваються в Росiйській Федерацiї, є сенс розглянути цю країну окремо вiд частин свiту, на територiї яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територiальну належнiсть, але й полiтичну й культурну iнтеграцiю етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперiшнiй територiї її європейської та азiйської частин, в Європу та Азiю.

Пiсля розпаду Радянського Союзу Росiя вийшла зi свого стабiльного стану, який формувався протягом вiкiв. Основною ознакою цього стану було те, що Росiя була метрополiєю великої євразiйської iмперiї. Hомiнально росiйський народ був iмперським, хоча фактично вiн використовувався переважно в ролi колонiзуючої маси, а важливу роль у забезпеченнi стiйкостi iмперiї вiдiгравали тюркськi народи та українцi, якi, збалансовуючи та стримуючи однi одних, змiцнювали iмперiю. Пiсля вiдокремлення України й Середньої Азiї та Казахстану баланс в iмперiї порушився. За вiдсутностi механiзму самозбереження дезiнтеграцiйнi процеси наростають i нема значних етнiчних сил, якi б стримали їх. В iнтереси тюркських народiв теперiшньої Росiйської Федерацiї та євреїв не входить iснування стiйкої Росiї. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливiсть утворення власних етнiчних держав, а євреї, розумiючи нереальнiсть достатньо стабiльної iмперiї в нових межах, прагнуть максимально використати теперiшню ситуацiю в своїх переважно економiчних iнтересах. Росiйський же народ в сучасних умовах здатний хiба що на безоглядну ксенофобiю. Це лише прискорює розвал держави, в якiй становище цього народу на етнiчних землях гiрше вiд становища нацiональних меншин, а на колонiзованих землях – досить нестiйке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власнiй сепарацiї об´єктивно зацiкавленi й самi росiяни (московити).

Особливо прискорюють дезiнтеграцiйнi процеси в Росiйськiй Федерацiї економiчнi проблеми. Кланiзацiя призвела до фактичної вiдсутностi єдиної системи управлiння. У суб´єктiв державної влади клановi iнтереси та впливи явно переважають загальнодержавнi. Причому замiсть кланових iнтересiв все бiльше домiнуючими стають регiональнi, якi значно стiйкiшi й мають широку соцiальну базу. Iнтенсивнiй регiоналiзацiї Росiї сприяє економiчна, полiтична й етнiчна ситуацiя. Hеефективнiсть централiзованостi в економiцi очевидна, а замiнника економiчному адмiнiструванню, який мiг би утримати в рамках єдиного економiчного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територiю, нема, i в найближчi десятилiття вiн з´явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для полiтичної децентралiзацiї Росiї має проблема суверенiтету над ресурсами. Адже за її позитивного для регiонiв розв´язання в гiршому випадку – владнi групи, а в ліпшому – населення регiону стали б володiти величезними багатствами. Це бiльш нiж достатнiй стимул для боротьби за суверенiтет, тим бiльше, що йому вже не протидiє жодна об´єднавча iдеологiя. Зростають рiзноплановi суперечностi мiж центром та регiонами, а в європейськiй частинi – мiж двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Цi суперечностi стають дедалi принциповiшими й непримиреннiшими. Зокрема, в основi суперечностей мiж Москвою та Санкт-Петербургом – протиріччя мiж рiзними ментальностями, мiж iмперiєю та демократiєю, мiж азiйським i європейським вибором. В Росiї фактично вже немає значних сил, якi об´єктивно зацiкавленi в централiзацiї, а та централiзацiя, в якiй зацiкавлена Москва – привiлейоване супермiсто, на яке працює вся iмперiя, – в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих iдей, сил i структур, якi б забезпечили це.

Особливе мiсце в процесi розвалу Росiйської Федерацiї вiдiграє Пiвнiчний Кавказ. Ранiше цей традицiйно антиросiйський багатонацiональний регiон утримувався в Росiї завдяки пiдтримцi народiв Закавказзя, для яких далека Росiя була добрим союзником проти близьких i агресивних Туреччини й Iрану. Проте посилення в недалекому минулому Росiї та ослаблення Туреччини й, частково, Iрану змiнило ситуацiю. Для цих народiв небезпечнiшою стала вже Росiя, що й спричинило їхню боротьбу за повну незалежнiсть, яка, як вiдомо, виявилася досить кривавою (подiї кiнця 80-х – початку 90-х рокiв XX столiття в Баку, Тбiлiсi, Сумгаїтi; спровокованi не без участi Москви вiйни в Карабаху, Абхазiї, Пiвденнiй Осетiї). Тому Грузiя, Вiрменiя, Азербайджан вже перестали бути росiйськими союзниками, а без їхньої зацiкавленостi та пiдтримки володiння Росiї над Пiвнiчним Кавказом просто не має сенсу. Тому з цiєї найслабшої ланки Росiйської Федерацiї й почався її розвал. Стримування ж Пiвнiчного Кавказу лише призводить до збiльшення його дезiнтегруючого впливу на iншi регiони.

Виходячи з аналiзу ситуацiї в Росiї, можна дійти висновку про те, що вiдбудеться сепарацiя не лише її нацiональних частин, але й компактних економiчно зв´язаних територiй з певними сформованими власними iнтересами, культурними особливостями та ментальнiстю. Прецедентами цього є вiдокремлення вiд Британiї населених переважно вихiдцями з неї Сполучених Штатiв Америки, Канади, Австралiї, Hової Зеландiї, а від Іспанії – її колишнiх колонiй в Америцi.

Отже, прогнозуємо роздiлення цiєї країни (чи навiть вже тепер напiвкраїни, оскiльки уряд у Москвi має далеко не повний суверенiтет над її територiєю) на кiлька десяткiв етнодержавних утворень, бiльшiсть з яких має нацiональну основу (хоча перевага титульної нацiональностi зовсiм не обов´язкова), а етнiчною основою iнших є колонiзуюче населення з переважно росiйським та частково українським корiнням, яке за кiлька поколiнь прижилося в регiонах, сприйняло певну частину культури й iсторiї корiнних мешканцiв i в якого сформувалися певнi регiонально-субетнiчнi поведiнка й iнтереси. Досить сильно пов´язанi з Москвою областi європейської частини залишаться в Росiї, а пiвнiчноросiйськi землi з найменшим впливом тюркського етнiчного елементу об´єднаються навколо Санкт-Петербурга.

Розглянемо детальнiше кожну з територiй Росiйської Федерацiї.

Вiдповiдно до наведеної в методичному коментарi класифiкацiї, в сучаснiй Росiї є всi три типи територiй.

Тип 1 – вся європейська та азiйська частина, крiм Пiвденного Сибiру, Далекого Сходу i Дагестану. Особливе мiсце в цьому типi територiй Росiї займає Пiвнiчно-Захiдний регiон (без автономної республiки Комi) та Кубань.

Тип 2 – територiї, в основному населенi малочисельними етносами. Географiчно це – Дагестан, частини Пiвнiчного Сибiру й Далекого Сходу.

Тип 3 – колонiзованi територiї, в яких корiнне населення поглинуте, витiснене чи знищене. Географiчно це – Пiвденний Сибiр (за винятком Бурятiї, Туви та Хакасiї) та пiвдень Далекого Сходу.

Територiї типу 1. Hа етнiчних територiях прогнозується виникнення нових державних утворень на основi корiнних народiв, що на сьогодні не мають власної держави i виявляють чи виявляли прагнення до незалежностi чи автономiї, є достатньо чисельними (в рiзних регiонах ця достатнiсть має свою числову межу) чи територiально вiдокремленими для створення незалежної держави. Кордони нових етнодержавних утворень формуються вiдповiдно до варіантів А, Б, В цього типу.

1. Прикавказькi та кавказькi етнiчнi територiї. Цей регiон Росiйської Федерацiї вiд часу приєднання його до теперiшньої метрополiї не переставав боротися проти центральної влади, вiдстоюючи свої мови, культури, прагнення до свободи i незалежностi. Це прагнення не змогли придушити нi царськi багнети, нi радянськi табори, нi виселення народiв зi своєї iсторичної батькiвщини, нi танки i гармати вже “демократичної” Росiї.

Держава калмикiв (Калмикiя). Hарод республiки належить до монгольської групи, за етнiчними ознаками зовсім вiдрiзняється вiд кавказьких i, тим паче, слов´янських етносiв пiвденної частини Росiї. Хоча калмики й колонiзували цю територiю, але багатовiкове проживання на нiй i вiдсутнiсть там автохтонного населення дає пiдстави назвати калмикiв корiнним народом на своїй iсторичнiй землi. Hа сучасному етапi територiальна компактнiсть, чисельнiсть i соцiальна структура корiнної нацiї (калмикiв) цiлком достатні для державностi. До того ж виокремлення калмикiв в автономну республiку ще бiльше сприяє сепарацiї. З подальшим посиленням вiдцентрових тенденцiй у Росії Калмикiя, як держава самобутнього етносу, набере чималої ваги на пiвденно-захiдних теренах колишньої метрополiї (вихiд до Каспiйського моря, порiвняно велика територiя).

Держава черкесiв (Черкесiя). Hарод майбутньої держави дуже давнiй – принаймні 2000 рокiв вiн проживає на цiй територiї. Територiальна компактнiсть i соцiальна структура населення повністю достатні для державностi. Невелика його чисельнiсть i розмiр територiї, можливо, й суперечили б цьому, але приклад вже iснуючих де-факто кавказьких держав – Iчкерiї, Абхазiї – свідчить, що така кiлькiсть населення i мала територiя не є перешкодами для державностi на Кавказi.

В етнiчному планi черкеси близькi до двох iнших кавказьких народiв: кабардинцiв i адигейцiв. Для об´єднання цих народiв використовується спiльна назва – адиги. Проте все ж вони рiзняться як за мовою, так i за культурою. До того ж три народи видiленi в рiзнi адмiнiстративнi одиницi, якi навiть не мають спiльних меж. Отже, етнiчна близькiсть, ймовiрно, не спричинить об´єднання цих народiв у одне етнодержавне утворення, а лише сприятиме мирному спiвiснуванню, взаємнiй допомозi.

Причиною ускладнення формування однонацiональної Черкесiї може бути теперiшнє виокремлення черкесiв в одну адмiнiстративну одиницю з тюркським народом карачаєвцями (на вiдмiну вiд них, черкеси входять до кавказької мовної сiм´ї). Але прагнення народiв до утворення однонацiональних держав i приклад розпаду Чечено-Iнгушетiї за етнiчним принципом дають пiдстави на утворення незалежної Черкесiї.

Держава адигейцiв (Адигея). Адигейцi, як вже йшлося вище, близькi до черкесiв i кабардинцiв, але вiддiленi вiд них кубанськими землями. I в самiй Адигеї існує значний вплив Кубанi через кубанцiв, які там проживають; до того ж Адигея розташована майже в центрi сучасного Краснодарського краю. Вiдповiдно до цього можна прогнозувати певну ворожiсть до нового утворення з боку кубанцiв. Але в майбутньому прагнення самих кубанцiв до державностi змусить пiдтримувати новi кавказькi держави, зокрема й Адигею. А теперішнє виокремлення адигейцiв в адмiнiстративну одиницю дає їм ще бiльші пiдстави на утворення своєї держави i унеможливлює анексiю її з боку Кубанi. Адже це викличе, крiм опору самих адигейцiв, протести i навiть протидiю з боку iнших кавказьких народiв, особливо черкесiв i кабардинцiв, що для Кубанi зовсім не вигiдно. Отже, всерединi Кубанi утвориться нова кавказька держава.

Держава кабардинцiв (Кабарда). Кабардинцi – найбiльш нацiонально розвинений серед усiх адигiв народ з давньою i самобутньою iсторiєю. В сучасних умовах чисельнiсть i соцiальна структура населення цiлком достатні для державностi. Близькiсть усiх адигiв (до яких належать i кабардинцi) не повинна призвести до якогось спiльного утворення. Щодо теперiшньої спiльної адмiнiстративної одиницi з балкарцями, то вона повинна бути подiлена за етнiчним чинником. Конфлiкти щодо подiлу можуть виникнути лише на локальному рiвнi (в окремих селах), тому що народи розселенi компактно. Отже, й для третього адигського народу прогнозується незалежнiсть.

Держава карачаєвцiв (Карачай). Один з тюркських народiв Кавказу в етнiчному планi близький до сусiднього з ним балкарського (проте ця близькiсть значно менша, нiж у розглянутих вище адизьких народiв). Пiсля тривалого роз´єднання цих народiв на рiзнi адмiнiстративнi одиницi можна припустити, що це вже зовсім рiзнi народи, культурний i мовний розвиток кожного з яких пiшов своїм самобутнiм шляхом. Щодо спільної адмiнiстративної одиницi карачаєвцiв i черкесiв, то її розпад буде одним із вирiшальних крокiв народiв до незалежностi, оскiльки такий спосiб адмiнiстративного устрою був спрямований виключно на придушення сепарацiї на Кавказi. Отже, територіальна компактнiсть i соцiальна структура карачаєвцiв є достатніми для державностi.

Держава балкарцiв (Балкарiя). Доля народу складалася подiбно до карачаєвцiв. На сьогодні проживають в спiльнiй адмiнiстративнiй одиницi з кабардинцями. Проте, як вже відзначено, це не зупиняє прагнення народiв Кавказу до незалежностi, водночас i близькiсть балкарців з карачаєвцями не призведе до спiльної держави. Отже, територiальна компактність i соцiальна структура народу цiлком достатні для державностi, а вiдносно невелика чисельнiсть населення (балкарцi – один з найменш чисельних народiв Кавказу, не враховуючи народiв Дагестану), то в цьому регiонi невелика чисельнiсть вiдiграє значно меншу роль, нiж у рештi Європи чи Азiї.

Держава осетинiв (Аланiя). Hарод iранської групи, який значно вiдрiзняється вiд сусiднiх тюркських та кавказьких народiв. Чисельнiсть, соцiальна структура та територiальна компактнiсть осетинiв є достатніми умовами для повноцiнної державностi. А вже сформована потужна нацiональна елiта надасть цьому процесу швидших обертiв. Хоча осетини й не вимагають офiцiйної незалежностi, де-юре визнаючи росiйську зверхнiсть, пiдтримуючи з Москвою непоганi стосунки, але причиною цьому, швидше за все, є союз осетинiв i росiян проти чеченцiв та iнг ж останнi претендують на частину осетинської територiї). Отже, процес здобуття незалежностi осетинами, як i всiма народами Кавказу, – об´єктивний iсторичний процес.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Етнополітична карта світу 21 століття (Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.)