Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков) скачати онлайн-> Розділ 3. Клінічна психопатологія

Розділ 3. Клінічна психопатологія


Клінічна психопатологія, як і медична наука загалом, складається із симптомів, синдромів і нозологічних одиниць, що наведені у міжнародній класифікації хвороб МКХ-10.
Симптом — це ознака захворювання, якісно новий, невластивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів дослідження. Симптом передбачає не тільки появу будь-якого нового, незвичного явища, а й відсутність нормального. При дослідженні клінічної картини захворювання розрізняють функціональні та органічні, сприятливі та несприятливі симптоми.
Синдром — це стійка сукупність симптомів з єдиним патогенезом. Синдром може відбивати клінічну картину захворювання взагалі або його частини. Синдром не рівнозначний захворюванню як нозологічній одиниці, тому що може бути пов’язаний з різними захворюваннями.
Психічні хвороби виявляються у вигляді порушення процесів відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, інтелекту, свідомості, емоцій та волі.
Розлади відчуття. Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори, звуки, пахощі, смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають людині інформацію про зміни в її власному тілі: вона відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух як усього тіла, так і окремих його частин.
Гіперестезія — підвищене сприймання людиною звичайних зовнішніх подразників, які є нейтральними для неї в нормальному стані. Наприклад, коли звичайне денне світло осліплює людину, колір навколишніх предметів сприймається незвичайно яскравим, а їх контур — надто чітко і контрастно, звуки оглушують, дотик одягу до тіла сприймається болісно, неприємно.
Гіпестезія — знижене сприймання людиною звичайних зовнішніх подразників. Наприклад, коли навколишні предмети сприймаються нечітко, неяскраво, такими, що втратили форму, чуттєву конкретність, немов застигли і не рухаються.
Сенестопатії — різноманітні неприємні, обтяжливі відчуття, які виникають у різних частинах тіла, втрачаючи предметність.
Розлади сприймання. Сприймання — це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Так, коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї формуються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить ці предмети, чує їх звучання, торкається їх.
Ілюзії — помилкові сприймання людиною реальних предметів і зовнішніх подразників.
Галюцинації — сприймання, що виникають без реальних об’єктів у різних рецепторних полях (зір, слух, смак, нюх, дотик, загальне чуття). У цьому зв’язку розрізняють галюцинації зорові, слухові, смакові, нюхові, тактильні (дотикові) та вісцеральні (загального чуття). Крім того, галюцинації поділяються на прості та складні, рухомі та нерухомі, істинні та псевдогалюцинації.
Розлади пам’яті. Пам’ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на її органи чуття. Пам’ять включає такі процеси: запам’ятовування, зберігання, забування та відтворення.
Дисмнезії — різні види послаблення пам’яті у вигляді зниження запам’ятовування, зберігання та відтворення інформації.
Амнезія — відсутність пам’яті щодо певного проміжку часу.
Ретроградна амнезія — випадіння з пам’яті подій, які безпосередньо передували безтямному стану чи іншому порушенню психічної діяльності.
Антероградна амнезія — втрата спогадів про події, що відбувалися після безтямного стану чи іншого розладу психіки.
Фіксаційна амнезія — втрата можливості запам’ятовування, відсутність пам’яті щодо поточних подій.
Кофабуляції — неправдиві, помилкові, хибні спогади про події, які ніколи не відбувалися.
Розлади мислення. Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відносинах. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою мисленнєвих операцій, мови й мовлення, письма, знань тощо.
Розлади мислення поділяються на три групи: специфічні види патологічного мислення — маячення та обсесії; розлади перебігу думок — прискорення, загальмованість, ґрунтовність; порушення відчуття володіння своїми думками — розірваність, паралогічність.
Прискорення мислення — це збільшення кількості асоціацій і легкість їх виникнення, думки виникають безперервно, висновки поверхневі. Постійно прискорюючись, мислення може відбуватись у вигляді стрибків ідей, калейдоскопічної зміни думок, образів, уявлень. Зміст мислення в таких випадках постійно змінюється залежно від вимовленого слова, речей, які потрапили в поле зору.
Розірваність, безладність мислення — втрата здатності до створення асоціативних зв’язків, аналізу, синтезу, узагальнення. Наприклад, коли мова складається з набору окремих слів, які вимовляються хаотично і граматично не взаємопов’язані.
Загальмованість процесу мислення — уповільнення виникнення асоціацій і зменшення їх кількості. Наприклад, коли думки і уявлення створюються важко, їх мало, зміст одноманітний. Хворі на загальмованість процесу мислення скаржаться на втрату здатності мислити, послаблення розумових здібностей, інтелектуальну неспроможність.
Докладність, ґрунтовність мислення — загальмованість створення нових асоціацій через існування попередніх. При цьому людина втрачає здатність розрізняти основну і другорядну, суттєву і несуттєву, що призводить до зниження продуктивності мислення. Наприклад, при викладенні будь-яких думок залучає непотрібні деталі, старанно описує дрібниці, що не мають жодного значення.
Паралогічне мислення — поєднання непорівнянних обставин, явищ, положень; протилежних ідей, образів з довільною заміною одних понять іншими, втратою логічних зв’язків.
Нав’язливі явища (обсесії) полягають у тому, що у хворих примусово, нездоланно виникають думки, уявлення, спогади, сумніви, страхи, бажання, дії, рухи при усвідомленні їх хворобливості та критичному до них ставленні.
Маячення — некориговане встановлення зв’язків і відношень між явищами, подіями, людьми без реального підґрунтя. Ідея вважається маячною, коли вона не відповідає дійсності, викривлено відбиває реальність, повністю охоплює свідомість, попри наявні суперечності стає недоступною для виправлення. Найчастіше виникають маячні ідеї переслідування, отруєння, відношення, іпохондричні та сутяжно-кверулянтські.
Розлади емоцій. Емоції — це суб’єктивний стан людини, який виникає у відповідь на вплив зовнішніх чи внутрішніх подразників і виявляється у вигляді переживань.
Для депресивного (меланхолічного) синдрому характерні знижений настрій, загальмованість мислення та рухів. При цьому оточення сприймається людиною в темному світлі; речі, що приносили задоволення в минулому, втрачають зміст і значення, перестають бути актуальними; у пам’яті спливають тільки переоцінені колишні образи, нещастя та неправильні вчинки, минуле сприймається як ланцюг помилок, а майбутнє — похмурим і безрадісним. Хворі цілими днями сидять в одній позі з низько опущеною головою, рухи вкрай загальмовані, вираз обличчя скорботний, прагнення до діяльності відсутнє.
Депресивна симптоматика може поєднуватися з астенічною, тривожною, дисфорічною, вегетативною, соматичною, сенестопатичною, іпохондричною, ажитованою симптоматикою, а також з маячними ідеями переслідування, відношення, отруєння, завданої шкоди тощо.
Для маніакального синдрому характерні підвищений настрій, прискорене мислення, балакучість, потяг до діяльності. Хворі виглядають жвавими, веселими, підвищено відвертими, оптимістично налаштованими, відчувають підвищену бадьорість, прилив сил та енергії. Попри прискорене мислення і бажання діяти, хворі залишаються неспроможними завершити розпочату справу, часто потрапляють у безглузді ситуації, не здатні критично оцінити власну діяльність і хворобливий стан.
Розлади волі. Воля — це особлива форма активності людини, що полягає у здійсненні дій, скерованих на усвідомлену мету, і потребує зусиль для подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху до цієї мети.
Гіпобулія — зниження вольової активності, обмеженість спонукань до діяльності.
Абулія — відсутність спонукань, втрата бажань, цілковита бездіяльність.
До розладів волі належать також такі патологічні стани інстинктів:
поліфагія — надмірне вживання їжі;
анорексія — відмовляння від їжі;
гіперсексуальність — посилення статевого потягу;
гіпосексуальність — послаблення статевого потягу (імпотенція у чоловіків, фригідність у жінок);
садизм — статеве збудження під час нанесення партнеру фізичної болі;
мазохізм — статеве збудження при фізичному та моральному приниженні;
фетишизм — статеве збудження та задоволення при розгляданні, обмацуванні одягу особи протилежної статі;
ексгібіціонізм —статеве збудження при демонстрації своїх статевих органів особі протилежної статі;
гомосексуалізм і лесбіянство — статеві зв’язки з особами своєї статі;
зоофілія — статевий потяг до тварин;
педофілія — статевий потяг до дітей;
геронтофілія — статевий потяг до осіб похилого віку;
нарцисизм — самозакоханість, статевий потяг до власного тіла;
вуайєризм — статеве збудження та задоволення при підгляданні за статевим актом інших осіб.
Розлади свідомості. Деперсоналізація — розлад самосвідомості, відчуття втрати, зміни, роздвоєння чи відчуження власного Я.
Дереалізація — стан, коли довкілля сприймається нечітко, неясно, нереально, розмито, прозоро, безбарвно.
Порушення орієнтирів у місці, часі та власній особистості виявляються при деліріозних, аментивних та онейроїдних станах.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков)