Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков) скачати онлайн-> Розділ 4. Хронічні психічні захворювання 4.1. Шизофренія

Розділ 4. Хронічні психічні захворювання 4.1. Шизофренія


Шизофренічні розлади загалом характеризуються розладами мислення і сприйняття, неадекватним чи зниженим афектом. Порушення мислення виникають тоді, коли незначні ознаки предметів чи явищ, які зазвичай приглушені у людини при нормальній цілеспрямованій психічній діяльності, у хворих починають переважати і замінюють адекватніші у конкретній ситуації. При цьому мислення хворого стає нечітким, переривчастим і невиразним, з відчуттям переривання думок чи їх відібранням. Початок захворювання може бути гострим з вираженими порушеннями поведінки або поступовим з наростаючим розвитком хворобливих явищ. Перебіг захворювання (безперервний, приступоподібний, періодичний) супроводжується змінами особистості, наростанням специфічного шизофренічного дефекту, різноманіттям симптомів і синдромів.
Хоча чітких симптомів при шизофренії не існує, для практичних цілей доцільно поділити їх на групи, які часто поєднуються і стають важливими для діагностики цього захворювання:
1) відлуння думок, вкладання чи відбирання, відкритість думок;
2) маячення впливу з пасивністю рухів тіла, кінцівок, думок і відчуттів; маячне сприйняття довкілля;
3) слухові галюцинації, які коментують поведінку хворого, обговорюють його і можуть виходити з будь-якої частини його тіла;
4) стійкі маячні ідеї, такі як ідентифікація себе з релігійними чи політичними постатями, заяви про надлюдські здібності (наприклад, про можливість керувати погодою чи про спілкування з інопланетянами);
5) постійні галюцинації будь-якого сенсорного поля (смакового, нюхового, зорового, тактильного, вісцерального), які супроводжуються нестійкими, несформованими маячними чи надцінними ідеями без чіткого емоційного змісту, що можуть з’являтися щодня протягом тижнів чи навіть місяців;
6) переривання розумових процесів чи поява думок, які втручаються у роздуми хворих і можуть призвести до розірваності та непослідовності вимови чи появи неологізмів;
7) кататонічні розлади (збудження, застигання, закляклість, воскова гнучкість, негативізм, мутизм, ступор);
8) “негативні” симптоми (виражена апатія, бідність мови, згладженість чи неадекватність емоційних реакцій, соціальна відгородженість, зниження соціальної продуктивності);
9) значна зміна поведінки, що виявляється як втрата інтересів, не-цілеспрямованість, бездіяльність, самозаглибленість, соціальна аутизація.
Типовою вимогою для діагностики шизофренії є наявність у особи як мінімум одного чіткого симптому чи двох менш виразних симптомів, що належать до груп 1-4, або двох симптомів, що належать до груп 5-9, які повинні тривати щонайменше місяць.
Провісники захворювання можуть передувати гострому психотичному епізоду протягом тижнів чи навіть місяців. До таких симптомів (провісників) належать втрата інтересу до роботи, соціальної діяльності, власної зовнішності, гігієнічних звичок. Ці симптоми можуть поєднуватися з тривогою, страхом, легким ступенем депресії. На початку захворювання часто спостерігаються неврозоподібні розлади, невиразні скарги соматичного характеру, почуття втоми, немотивовані зміни настрою, що виникають без об’єктивних причин. Повільний розвиток хвороби дає змогу хворим тривалий час зберігати соціальну адаптацію. Наявність таких симптомів, як збудливість, дратівливість, злостивість, брутальність, нестійкість настрою, схильність до дисфорій, навіюваність, які поєднуються з емоційним і вольовим зниженням, створюють сприятливе підґрунтя для здійснення різних антисоціальних дій. Криміногенність таких хворих посилюється вживанням алкогольних напоїв і наркотичних засобів.
Попри різноманіття симптомів і синдромів шизофренії, це захворювання можна поділити на такі форми: параноїдну, гебефренічну, кататонічну.
Клінічна картина параноїдної шизофренії характеризується порівняно стабільним параноїдним маяченням, що найчастіше супроводжується розладами сприйняття (слуховими галюцинаціями).
Структура параноїдних синдромів може складатися з таких симптомів:
– маячні ідеї переслідування, відносин і значення; маячні ідеї високого походження, особливого призначення, тілесних змін чи ревнощів;
– слухові галюцинації загрозливого чи імперативного характеру (можуть виникати зорові галюцинації, але вони рідко є основним симптомом);
– нюхові чи смакові галюцинації, сексуальні чи інші тілесні відчуття.
Крім того, на гострих стадіях захворювання можуть виявлятись розлади мислення, певна емоційна неадекватність і розлади настрою, зокрема дратівливість, раптовий гнів, страхи, підозрілість.
Гебефренічна шизофренія — це форма захворювання, коли явно виражені емоційні зміни: неглибокий і неадекватний афект, що супроводжується хихиканням, самовдоволенням, самопоглиненою посмішкою, величними манерами, кривлянням, витівками, іпохондричними скаргами і постійним повторюванням висловлювань. Крім виражених емоційних змін при цій формі шизофренії спостерігаються фрагментарні й нестійкі маячні ідеї та галюцинації, безвідповідальна і непередбачувана поведінка, дезорганізовані, переривчасті мислення і вимова, тенденція до ізоляції і безцільної поведінки, позбавленої емоційного забарвлення. Ця форма шизофренії починає виразно виявлятись у віці 15-25 років і має негативний прогноз через швидке розвинення “негативних” симптомів, спрощений афект і втрату спонукань.
Потяг і рішучість у таких хворих втрачаються, цілі втрачені, поведінка стає безцільною і безглуздою. Поверхневе і манірне захоплення релігією, філософією та іншими різноманітними теоріями створюють труднощі для стеження за думкою хворого.
Кататонічна шизофренія характеризується такими розладами:
– ступором (зниження реакцій на довкілля, зниження спонтанних рухів і активності) або мутизмом;
– збудженням (безцільна моторна активність, не підвладна зовнішнім стимулам);
– застигання, закляклість (добровільне прийняття і утримання неадекватної чи вигадливої пози);
– негативізмом (безглуздий опір чи рух у протилежному напрямку у відповідь на всі інструкції або спроби змінити позу чи зрушити хворого з місця);
– ригідністю (утримання пози у відповідь на спробу змінити її);
– восковою гнучкістю (утримання частин тіла у штучно створеній позі);
– автоматичною підкореністю і персеверацією.
З невідомих причин нині кататонічна шизофренія рідко спостерігається в індустріально розвинених країнах.
Постшизофренічна депресія виникає як наслідок перенесеної шизофренії, коли окремі шизофренічні симптоми ще зберігаються, але не домінують у клінічній картині захворювання; при цьому на перше місце висуваються різні за вираженістю депресивні стани з підвищеним суїцидальним ризиком.
Резидуальна шизофренія характеризується виразними негативними шизофренічними симптомами (психомоторне уповільнення, знижена активність, емоційна згладжуваність, пасивність, відсутність ініціативи; бідність мови як за змістом, так і за кількістю слів; бідність міміки; слабка модуляції голосу, невиразність пози); недостатність навичок самообслуговування і соціальної продуктивності; наявність у минулому хоча б одного виразного психотичного епізоду, який відповідав критеріям шизофренії; наявність періоду (хоча б в один рік), коли інтенсивність і частота виразних симптомів (маячення, галюцинації) були або мінімальними, або значно скороченими за наявності негативних шизофренічних симптомів; відсутність деменції чи іншої мозкової патології; відсутність хронічної депресії чи явищ госпіталізму, що пояснювало б наявність негативних порушень.
Проста шизофренія виявляється поступовим прогресуючим розвитком чудернацької поведінки, нездатністю відповідати вимогам суспільства, зниженням загальної продуктивності. Маячні розлади і галюцинації можуть не спостерігатися. Для цієї форми шизофренії характерні негативні ознаки резидуальної шизофренії (спрощення афекту, втрата спонукань тощо), що розвиваються без попередніх виразних психотичних симптомів. Такі хворі стають самопоглиненими, ледачими, втрачають будь-яку мету, а при зростаючій соціальній бідності може виявитися бродяжництво. У цю групу входить також сенестопатична шизофренія.
Шизотиповий розлад характеризується неадекватним чи стриманим афектом, хворі виглядають емоційно холодними і відчуженими; їх поведінка, зовнішній вигляд чудакуваті, ексцентричні чи дивні; хворі погано контактують з оточенням, виявляється тенденція до соціальної відгороженості; мають дивні переконання чи магічне мислення, що впливають на поведінку і стають несумісними із субкультуральними нормами; виникають підозрілість, чи параноїдні ідеї; нав’язливі міркування без внутрішнього опору, часто з дисморфофобічним, сексуальним чи агресивним змістом; незвичайні феномени сприйняття, у тому числі соматосенсорні (тілесні) чи інші ілюзії, деперсоналізація чи дереалізація; мислення аморфне, докладне, метафоричне, гіпердеталізоване чи стереотипне, що виявляється дивною, вигадливою мовою без вираженої переривчастості; транзиторні психотичні епізоди з ілюзіями, слуховими чи іншими галюцинаціями, маячноподібними ідеями, які виникають, як правило, без зовнішньої провокації.
Розлад має хронічний характер з коливаннями інтенсивності. Точний початок захворювання важко визначити, а перебіг має характер особистісних розладів. Найчастіше розлади зустрічаються в осіб, які генетично пов’язані із хворими на шизофренією. До цієї групи входять погранична, латентна та псевдоневротична шизофренія, а також шизотиповий особистісний розлад.
Судово-психіатрична оцінка. Майже половина підекспертних, які піддавалися судово-психіатричній експертизі у кримінальних справах і були визнані неосудними, страждали на шизофренію. Визнання особи, яка страждає на шизофренію з різним типом перебігу, неосудною чи осудною залежить від багатьох чинників (клінічна картина психозу; виразні зміни особистості, що виникли внаслідок захворювання; симптоми дефекту в емоційній, вольовій і когнітивній сферах).
Особи, які страждають на шизофренію, визнаються неосудними тоді, коли захворювання має хронічний перебіг і навіть ремісія (поліпшення стану) має нестійкий і неглибокий характер.
Якщо правопорушення вчинене хворим на шизофренію в період стійкої ремісії без виразних змін особистості, зазвичай він визнається осудним. Це рішення приймається тоді, коли ремісія без помітних особистісних змін тривала довго, а хворий був добре соціально адаптований, і його психічний стан у психотравмуючій ситуації, яка пов’язана із судово-слідчим розслідуванням, не погіршувався.
При виникненні шизофренії після вчинення правопорушення чи у період перед винесенням вироку, чи під час перебування в місцях позбавлення волі хворі звільняються від відбування покарання, хоча стосовно інкримінованих їм дій вони були визнані осудними. Таких хворих за рішенням суду направляють до психіатричних лікарень для здійснення примусових заходів медичного характеру.
Під час судово-психіатричного огляду хворі на шизофренію іноді вдаються до дисимуляції наявних у них психічних порушень. Це найчастіше спостерігається у хворих з депресивними і маячними розладами. Такі особи всіляко намагаються довести, що вони психічно здорові, вважаючи за краще нести відповідальність за вчинене правопорушення, ніж бути визнаними психічно хворими.
Великі утруднення виникають при розпізнаванні клінічної картини шизофренії на початкових її етапах, а також при млявому її перебігу, коли переважають психопато- та неврозоподібні розлади. У цьому разі часто недооцінюється ступінь змін особистості і переоцінюється значення психотравмуючих факторів. Визнані осудними такі особи можуть тривалий час перебувати в місцях позбавлення волі, відбувати покарання, а потім у результаті загострення хвороби чи наявних у них змін особистості вчинити повторні суспільно небезпечні дії.
Здатність свідків і потерпілих, які страждають на шизофренію, брати участь у судово-слідчому процесі, правильно сприймати обставини у справі й давати про них правильні показання обов’язково повинна оцінюватися з урахуванням збережених сторін їхньої психічної діяльності, а також залежно від характеру аналізованої кримінальної ситуації, учасниками якої вони виявилися. Якщо зазначені принципи буде взято за основу, цивільні права психічно хворих — потерпілих і свідків — завжди дотримуватимуться.
Часто хворі на шизофренію піддаються судово-психіатричному огляду в цивільному процесі під час вирішення питань їхньої дієздатності і встановлення над ними опіки. Необхідність охорони прав психічно хворих під час вирішення питань профілактики суспільно небезпечних дій і становлять основну мету і значення цих експертиз.
Експертні оцінки осудності й дієздатності в окремих випадках можуть відрізнитися. Питання про дієздатність розглядається як здатність особи розуміти значення своїх дій і керувати ними і найчастіше скеровується в майбутнє (майнові угоди, шлюбні відносини, виховання дітей), а осудність завжди пов’язана з конкретним періодом у минулому.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков)