Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 6.1.3.2. Загальне як однакове й загальне як ціле: аналіз їх співвідношення в історії

6.1.3.2. Загальне як однакове й загальне як ціле: аналіз їх співвідношення в історії


Некоректним було б надавати особливих переваг якомусь одному із розглянутих двох підходів до розуміння загального у природі філософських категорій, зокрема й філософсько-історичних як форм всезагальності. Ці підходи органічно доповнюють один одного, і кожен з них не менш необхідний, ніж інший. Водночас не можна ігнорувати й тієї обставини, що на різних стадіях осягнення історичного процесу, або ж за різних ракурсів його висвітлення один з підходів може виходити на перший план, інший — поставати як підпорядкований. Скажімо, на ранніх етапах осмислення історичної реальності або ж за розгляду її у ракурсі, повторюваності чи подібності життєдіяльності різних суспільств, культур, цивілізацій, народів, націй, етнічних або соціальних спільнот чи, нарешті, окремих людей, домінує підхід до історичної загальності як до однакового в історії. У більшості випадків, коли йдеться про повсякденне, “буденне” розуміння історії, та й у багатьох ситуаціях спеціально-історичного, а подекуди й філософсько-історичного пізнання, саме цей підхід переважно і використовується. Однак, коли йдеться не про локальні, спеціально-історичні поняття, тим більше, не про повсякденні уявлення про історію, а про всезагальні історичні поняття, тобто філософсько-історичні категорії, цей підхід виявляється принаймні недостатнім. Адже філософсько-історичні категорії у значенні всезагальних історичних понять стосуються не кількох і навіть не багатьох, а (звісно, у певному зрізі) всіх історичних процесів і явищ. Схожість чи повторюваність в історичному русі виявляється, загалом, через абстрагування та індуктивним шляхом. Метод абстрагування означає виокремлення певних складових історичних об’єктів з подальшим співвідношенням цих складових і погрупуванням подібних чи повторюваних з них на відповідні типи, класи, види, різновиди тощо. Подібні погрупування індуктивним шляхом ніколи не бувають повними, тобто справді всезагальними.

Крім того, абстрагування як риса цього підходу, при всій його продуктивності має й небажану сторону. З одного боку, абстрагування дає змогу виокремити подібні й повторювані компоненти історичних явищ і відсторонитися від інших їх елементів. Але, з іншого боку, виокремлені компоненти вириваються з контексту певної історичної цілісності, складовою якої вони є. Тому часто-густо абстрагування фіксує зовнішню, позірну повторюваність чи схожість, не враховуючи глибинних, змістових, істотних відмінностей. А для автентичного осмислення своєрідності, суті історичних цілісних, монадних утворень і відповідно філософсько-історичних категорій, що їх відображають, саме врахування таких відмінностей і має, зазвичай, вирішальне значення.

У такому випадку спроможнішим виявляється другий підхід до розуміння філософсько-історичних категорій, заснований на розумінні загального як цілого, спільного, внутрішнього зв’язку взаємопідпорядкованих складових у контексті певної цілісності. В результаті кожна категорія філософії історії постає як багатошарове за змістом, полісемантичне за значеннями і водночас цілісне утворення.

Скажімо, категорія “праця”, з позицій розуміння загального як однакового, подібного, визначається як “доцільна діяльність людини, у процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу і використовує її в цілях створення предметів, необхідних для задоволення своїх потреб”31. Розглянута ж у ракурсі другого підходу як характеристика наскрізного зрізу певного конкретно-історичного суспільства, цілісного соціально-історичного організму, категорія праці набуває змісту, здатного структуруватися у різних площинах, відповідно до різноманітних критеріїв. Якщо, наприклад, взяти за критерій ступінь індустріалізованості суспільства, то в доіндустріальному суспільстві та індустріальному праця постає субстанційною основою функціонування й розвитку соціальної системи у значенні перетворюючої чуттєво-предметної діяльності; у постіндустріальному ж та інформаційному суспільстві праця вже є субстанцією, базовим чинником, структуроформуючим принципом розвитку й функціонування суспільства як цілого та його основних сфер, як вже соціальна діяльність людини у широкому сенсі слова, як найважливіший, технологічно, організаційно, інтелектуально й інформаційно насичений спосіб життєдіяльності людини32.

Подібне стосується і категорій, що характеризують духовне життя людей. Так, категорія моралі, трактована у русі загального як подібного, одноманітного постає засобом генералізації — “одним з основних способів нормативної регуляції дій людини у суспільстві; особлива форма суспільної свідомості й вид суспільних відносин”33. Розкриваючи ж своєрідність цієї категорії як фіксації одного з вимірів того чи іншого суспільного цілого, ми знову ж таки виявляємо ії смислову багатовимірність. Інакше кажучи, у ролі засобу рубрикації для різних соціальних контекстів категорія моралі, як і довільна інша, постає водночас і засобом індивідуалізації. За радянських часів за взірець визнавалося розкриття конкретно-історичного її характеру Енгельсом, передусім в його роботі “Анти-Дюрінг”. Тут справді подане загалом непогане дослідження змістових розшарувань категорії “мораль” за суб’єктами останньої (звісно, з відповідною засторогою щодо відвертої заідеологізованості), однак у межах суспільства одного, саме індустріального, типу. Між тим набагато раніше Енгельса, причому “соковитіше” і на матеріалах аналізу різнотипних суспільств, полісемантизм цієї ж категорії чудово продемонстрував, наприклад, Мішель Монтень. Він наочно і досить докладно розкрив істотні відмінності у розумінні понять блага і зла, нечестя і благочестя, страждань і насолод “каннібалами” (первісними народами) і стародавніми греками та римлянами, різними народами тогочасної Європи, пояснюючи це, щоправда, не (хоча б частково) якимись об’єктивними чинниками, а лише залежністю нашого сприйняття блага та зла від неоднакових (але цілком рівноцінних) у різних народів уявлень про добро і зло34. Зокрема, характеризуючи “дикі” народи Нового Світу, Монтень зазначає, що “у цих народах, попри те, що мені розповідали про них, немає нічого варварського та дикого, якщо лишень не вважати варварським те, що для нас незвичне. Адже, відверто кажучи, у нас, по всьому, немає іншого мірила істинного та розумного, крім прикладів та взірців, гадок і звичаїв нашої країни. Тут завжди й найдосконаліша релігія, і найдосконаліший державний устрій, і найдосконаліші та найцивілізованіші звичаї. Вони дикі в тому сенсі, в якому є дикими плоди, що ростуть на свободі, природним чином; насправді ж слід було б швидше назвати дикими ті плоди, які людина штучно створила, відхиливши їх від природного їх зростання”35.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)