Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков) скачати онлайн-> Розділ 10. Пенітенціарна психіатрія

Розділ 10. Пенітенціарна психіатрія


Пенітенціарна психіатрія покликана надавати психіатричну допомогу затриманим особам, які перебувають в ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ), особам, узятим під варту в порядку запобіжного заходу, тим, хто перебуває у слідчих ізоляторах (СІЗО), а також засудженим до позбавлення волі.
Розглянемо один з напрямів пенітенціарної психіатрії, тісно пов’язаний із судово-психіатричною експертною діяльністю — примусове лікування осудних, які до винесення вироку судом або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу. Результати такого огляду суд ураховує при розгляданні питання про можливість звільнення психічно хворого від покарання і застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Медична допомога засудженим може бути як амбулаторною, так і стаціонарною. Для амбулаторного обслуговування засуджених у структурі кожної виправної установи призначена медична частина, у штаті якої передбачена посада лікаря-психіатра.
Для забезпечення засуджених стаціонарною допомогою в пенітенціарній системі створено лікувальні установи, до того ж у великих багатопрофільних лікарнях є психіатричні відділення, палати. Крім того функціонує спеціалізована психіатрична лікарня у м. Вольнянську.
Психіатричні відділення, лікарні в місцях позбавлення волі не слід плутати із психіатричними лікарнями (стаціонарами) органів охорони здоров’я, де застосовуються примусові заходи медичного характеру.
Як і будь-яка лікувально-психіатрична діяльність, робота психіатра пенітенціарної системи ґрунтується на засадах взаємної довіри пацієнта і лікаря, поваги, незалежності й волі особистості пацієнта, збереження лікарської таємниці (конфіденційності), а також на інших медичних принципах, що закріплені в законодавстві та професійно-етичних правилах.
Як вже зазначалося, засуджені до позбавлення волі забезпечуються психіатричною допомогою на підставах і в порядку, передбачених законодавством про охорону здоров’я. Термінова психіатрична допомога подається під час і за місцем відбування покарання. Але коли у засудженого з’являється тяжкий психічний розлад, це робить процес виконання покарання неможливим і тоді постає потреба звільнення його як хворого з хронічним психічним захворюванням від подальшого відбування покарання.
При захворюванні засудженого на тяжкий, але тимчасовий (зворотний) психічний розлад психіатрична допомога подається без звільнення його від покарання. Як правило, така особа направляється до психіатричного стаціонару (лікарні, психіатричного відділення) пенітенціарної системи. Після виходу з хворобливого стану засуджений знову направляється до виправної установи, при цьому час, який він перебував у стаціонарі, входить у термін відбування покарання.
Такий підхід до психічних розладів, що не вважаються хронічними, базується не тільки на сформованій багаторічній традиції вітчизняної пенітенціарної психіатрії. Звільнити від покарання і направити на примусове лікування засудженого з тимчасовим психічним розладом найчастіше об’єктивно неможливо. Процес звільнення і можливого застосування примусових заходів медичного характеру (а це й комісійний психіатричний огляд особи в умовах стаціонару, і судова процедура розгляду справи, і направлення особи до психіатричної установи на примусове лікування, і безпосередньо лікування та його скасування в судовому порядку) найчастіше триває довше, ніж власне захворювання.
Таким чином, тільки хронічний психічний розлад перешкоджає відбуванню покарання, і характеризується він такими ознаками: розлад виникає під час відбування покарання; розлад хронічний (а не тимчасовий); розлад досягає такої глибини, коли хворий не усвідомлює своїх дій (бездіяльність) і (або) не може керувати ними.
Для звільнення від відбування покарання внаслідок психічного розладу досить встановити власне факт захворювання, що має три зазначені ознаки. Не повинні враховуватись тяжкість вчиненого злочину, особистість засудженого, його поведінка під час відбування покарання та інші обставини, що можуть враховуватися під час вирішення питання про звільнення від покарання через “іншу важку хворобу”.
Звільнення від відбування покарання через хворобу складається з двох етапів — досудового і судового.
На досудовому етапі психічний розлад встановлюється за допомогою психіатричного огляду засудженого.
Розглянута формула юридичного критерію цілком повторює юридичний критерій неосудності, що не можна визнати вдалим рішенням. Набагато більшою мірою цій ситуації відповідала б вказівка на позбавлення засудженого здатності розуміти мету покарання і вимог режиму його відбування. Разом з тим, як і в разі неосудності, формула юридичного критерію великою мірою умовна. Основне її призначення — виявити наявність у особи тяжкого психічного розладу, якому клінічно відповідають психоз і глибоке слабоумство.
Спочатку здійснюється комісійний психіатричний огляд засудженого у стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення) місця позбавлення волі й складається відповідний акт. Потім матеріали про психічно хворого розглядаються спеціальною медичною комісією органів внутрішніх справ. У її складі не всі лікарі психіатри. Проте саме спеціальна медична комісія приймає остаточне лікарське рішення.
Психіатричний огляд засуджених не є судово-психіатричною експертизою (експертизою у процесуальному розумінні). Він здійснюється на етапі, коли порядок відбування покарання регулюється Кримінально-виконавчим, а не Кримінально-процесуальним кодексом. Тому норми останнього, що регламентують проведення експертиз, на психіатричні огляди засуджених не поширюються.
У разі виявлення у засудженого захворювання першої категорії начальник виправної установи направляє до суду акт психіатричного огляду засудженого, висновок спеціальної медичної комісії та інші необхідні матеріали. Якщо ж спеціальна медична комісія не виявляє такого захворювання, то її голова повідомляє про це засудженому під розписку.
Питання про звільнення від покарання через хворобу ухвалюється постановою судді районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженого незалежно від того, який суд виніс вирок.
Підставою для розгляду справи суддею є подання, яке вноситься до суду начальником установи чи органом, який виконує покарання. Водночас до суду направляються висновок медичної комісії і особиста справа засудженого.
Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого він заслуховує осіб, які з’явилися на засідання. Потім суддя виносить ухвалу. При цьому суддя має право прийняти одне з таких рішень: звільнити засудженого від покарання із застосуванням до нього примусових заходів медичного характеру; звільнити засудженого від покарання без застосування до нього примусових заходів медичного характеру; відхилити подання начальника установи, де засуджений відбуває покарання.
Підстави для застосування примусових заходів медичного характеру та їх видів цілком ідентичні тим, що застосовуються до неосудних і осіб, які захворіли на тяжкий психічний розлад після вчинення злочину, але до винесення вироку. У разі незастосування зазначених заходів суддя передає хворого “на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом” (ст. 94 КК України). Процедуру такого передання законом не визначено.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков)