Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 7.3.4.7. Використання історичних законів: реальне чи позірне?

7.3.4.7. Використання історичних законів: реальне чи позірне?


Подібне розуміння специфіки, пізнання і дії, чи навіть використання соціально-історичних законів, по суті, панувало в нашому суспільстві понад 70 років. Зазначений механізм дії законів соціально-історичної діяльності задумувався і розроблявся як безвідмовний. Проте, попри всі намагання привести життєві реалії у відповідність з вимогами законів, цей механізм ніколи не спрацьовував з очікуваною чіткістю. Завжди виявлялися небажані наслідки, розбіжності між заданою через цілі, проекти, програми і плани сукупністю вимог законів і реальними результатами практичної діяльності мас з приводу втілення цих проектів і програм.

Такий “ірраціональний залишок” як наслідок реалізації соціально-історичних законів був завжди. Але установка на просвітницьке трактування цих законів неминуче тлумачила небажані наслідки, що суперечили законам, як щось випадкове. Сама ця випадковість позбавлялася статусу об’єктивної, пояснювалася неправильними діями суб’єкта управління чи практичних перетворень. У центрі уваги вчених перебували не реальні прояви дії закону, а нормативна модель цієї дії. Однак у реальному житті декларована законовідповідна планомірність дедалі частіше оберталася волюнтаризмом управлінських рішень, а бажана збалансованість господарського комплексу — реальністю тіньової економіки і процвітанням нетрудових доходів. Наявна суперечність між однобічністю, абстрактністю закону і численними реальними відхиленнями від нього залишалася, по суті, поза наукою. Вона тлумачилась як не істотна, як наслідок антисоціальних вчинків і пережитків. Тому з’ясуванням причин розбіжності постульованого у законах належного і реалій життя займалася не наука, а правоохоронні органи і органи контролю.

Наслідком всього цього було не посилення, а послаблення дії законів, і, навпаки, посилення стихійної компоненти, яка сьогодні заполонила всі сфери суспільного життя.

Нарешті, слід зауважити, що тлумачення законів історії лише як законів інструментальних, законів цілераціональної діяльності і утвердження формальної раціональності, панування інституціональних утворень виявлялися небезвинними і в соціально-політичному плані. Вони, як переконливо показали Адорно, Хоркхаймер, а пізніше Фейерабенд, внутрішньо пов’язані з тоталітарними деформаціями державного устрою.

Та закономірність суспільного процесу, яка у Макса Вебера іменувалася раціоналізацією всіх сфер життєдіяльності людей за переходу від традиційного суспільства до сучасного, у Адорно і Хоркхаймера отримала назву просвітництва. Значно розширюються і часові межі дії зазначеної закономірності. За авторами “Діалектики просвітництва”, вже у міфах боги відокремлюються від стихій як позначення їх сутності, а буття деградує до логоса20 . Основною закономірністю історії є, на їх переконання, рух від цієї, стародавньої міфології, до міфології XX ст. шляхом просвітництва (раціоналізації), аверсом якої є прогресуюче і дедалі тоталітарніше здійснення принципу волі до влади, оволодіння внутрішньою і зовнішньою природою, а реверсом у тій самій мірі — прогресуюче і дедалі поширеніше відчуження.

Хибуючи на нігілістичне соціологізаторство, Теодор Адорно та Макс Хоркхаймер, втім, досить доречно фіксують пізнавальну неспроможність і політичну шкідливість редукції законів історичного процесу до законів цілераціональної соціальної дії, що за відповідних умов неминуче призводить до перетворення їх на інструменти тоталітарного політиканства і етакратичного управління, на засоби жорсткого контролю над масово-індивідуальною свідомістю та маніпулювання нею.

І якщо однією з вузлових міфологем французького Просвітництва була людина-машина Ламетрі, то для сучасного соціального просвітництва таким же ідеалом, на думку Мемфорда, та й Адорно і Хорк-хаймера, є повне й остаточне, без будь-яких побіжних наслідків, уречевлення законів як всезагальних форм соціального мислення і дії в соціальній дійсності як в автоматичному, із самодіяльним перебігом, процесі на зразок машини21 . Закономірності розвитку суспільства Л.Мемфорд також критично оцінює як форми трансформації своєрідної соціальної мегамашини з усіма її антигуманними рисами22.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)