Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> 7.4.2.3. Нелінійні закони історії: діахронічний і синхронічний виміри

7.4.2.3. Нелінійні закони історії: діахронічний і синхронічний виміри


У діахронічному зрізі нелінійність законів історичного процесу простежується через закономірності пізнання і реалізації ідеалів. Зокрема, ідеалу суспільства та ідеалу особи. У кожному з цих випадків закон постає як асимптоматична межа пізнання і практичної діяльності. Тобто межа, досяжна для ряду поколінь, але недосяжна для жодного з цих поколінь, взятого окремо. Врахування асимптотичної, нелінійної природи закономірностей процесу реалізації ідеалу наочно показує некоректність перетворення цього процесу на об’єкт політичних маніпуляцій. (Зокрема, визначення політиками конкретних строків реалізації зазначених ідеалів, як скажімо, у колишньому СРСР.)

Нелінійність притаманна історичним законам і в синхронному, структурному зрізі. Вона виявляється у певній несумірності соцієтальних законів із законами окремих сфер суспільного життя, і відповідно — у неминучому “ірраціональному залишку” за спроб безпосередньо проеціювати той чи інший закон певного ступеня загальності на процеси іншого (вищого чи нижчого) ступеня. Це допомагає враховувати своєрідність законів кожної із сфер суспільного життя, краще розуміти самоцінність цих сфер.

Наприклад, сьогодні дедалі очевиднішим стає те, що сформульовані класичним марксизмом закони, які тлумачилися законами суспільного виробництва в цілому (тобто як закони соцієтальні), насправді мають значно вужчий інтервал дієвості. У структурному зрізі вони ефективні у межах виробництва матеріальних благ і, зазвичай, не спрацьовують у сфері виробництва духовного. Наприклад, спроба науково обгрунтувати вартість витворів духовної культури, виходячи із затрат суспільно необхідного робочого часу, неспроможна і неправомірна. У генетичному ж аспекті дія цих законів, навіть у сфері суспільного матеріального виробництва, обмежена, як правило, періодом індустріального суспільства.

Інколи один і той же за формою вираження закон насправді виявляється структурно розгалуженим залежно від ступеня узагальнень, зокрема, такий закон історії, як соціальна революція. Утримуючись від оціночних характеристик революції, позитивних (типу “локомотив історії”, “свято пригнічених”) чи негативних (типу “соціально-історичний деструктор”, “руйнівна сила історії”), слід визнати, що певну позитивну чи негативну, але закономірну, роль в історії революції відіграють.

Водночас не можна ігнорувати й того, що соціальна революція ЯК закон історії на різних рівнях узагальнень виглядає неоднаково. На філософсько-історичному вона постає як ціла епоха переходу від одного соціального організму чи суспільства до іншого; для історика-емпірика — як конкретна історична подія, обмежена чіткими датами; для політолога — як соціально-політичний переворот, що завершується із вирішенням питання про владу; на загальноісторичному рівні дія її охоплює тривалу епоху, що містить у собі цілу низку соціальних революцій. Нарешті, для синергетики революція в суспільстві є своєрідною флуктуацією з притаманними їй біфуркаціями тощо. Прагнення тлумачити цю закономірність лінійно, звести розмаїття її виявів до “спільного знаменника”, утвердити один з її вимірів як правильний, а всі інші — як хибні, є, з нашого погляду, некоректним.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)