Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> ВІКО Джамбаттіста (1668—1744)

ВІКО Джамбаттіста (1668—1744)


— італійський філософ. Народився в Неаполі у сім’ї бібліотекаря. Після закінчення школи — самоосвіта, гувернерство, викладання на кафедрі риторики Неапольського університету, приватні уроки й дрібні випадкові замовлення. З 1699 — професор риторики університету в Неаполі, з 1734 — придворний історіограф. Написав низку праць з філософи, риторики, філології, історії права. Найважливіша — “Основи нової науки про спільну природу націй” (1725). На противагу картезіанству, яке, на його думку, неминуче зводилось до суб’єктивістського (у дусі психологізму або ж фізико-математичного редукціонізму) тлумачення навколишньої, зокрема історичної, реальності, В. обстоює необхідність безстороннього, неупередженого аналізу дійсності як об’єктивної за своєю природою, і передусім дійсності історичної, оскільки, за В., адекватно відображати люди можуть лише те, що самі створюють. Тому світом, у якому людина панує насправді й неподільно, є історія, а історична наука постає автентичним осмисленням, самосвідомістю історичного процесу як світу людської діяльності. Як і основоположники циклічного розуміння історії — давньогрецький історик Полібій та давньокитайський Сима Цянь, — В. теж розглядає темпоральний рух суспільства як множини історичних коловоротів. Та, на відміну від них, основною одиницею історії В. визнає не окремий народ, а історичний (громадянський) світ, утворений всією спільнотою однотипних народів. Таких світів у рамках всесвітньо-історичного процесу В. виокремлює два: світ стародавніх народів і світ християнських народів. Характеристика ж життєвого кола окремого народу (уже в контексті певного історичного світу) у В. де в чому збігається з тією, яку дають мислителі циклічного розуміння історії. Як і вони, В. твердить про повторюваність в історії, аналізуючи сферу політичного життя людей, а також обстоює думку про те, що життєвий цикл кожного народу вичерпується трьома основними етапами. Подібно до Полібія, В. пов’язує ці етапи з відповідними формами політичної влади: перша — божественна епоха — це етап влади Монархів, Батьків, Жерців;* друга — героїчна — Аристократії; третя — людська — Демократії, або ж представницької монархії. Своєрідність цих етапів чималою мірою зумовлюється, за В., й особливостями, властивими саме (і тільки) кожному з них у розвитку міфології, релігії й філософії, мудрості, права, логіки й мистецтва, мови та письма. У філософській системі В. чи не вперше в історії європейської культури ідея єдності закономірностей всесвітньої історії як певної цілісності не залишається абстрактною тезою, а конкретизується через розуміння історичної необхідності як того, що пізніше у Гегеля дістане назву “хитрості розуму”, тобто своєрідної результанти індивідуальних, групових та масових, що не збігаються, а то й суперечливих одна щодо одної цілеспрямованих дій людей, для яких означена результанта є не тільки неочікуваною, а й далеко не завжди бажаною. Втім, тлумачення історичних законів як форм людської діяльності поєднується у В. з визначенням провіденціальної природи цих законів як законів вічної ідеальної історії. Ідеї В., по суті, знехтувані сучасниками й найближчими наступниками, виявили свою спорідненість філософії історії Гердера та Гегеля. Однак їх реальне поширення відбувається дещо пізніше — завдяки В. Кузену та французьким історикам епохи Реставрації. Нового змісту і значення ці ідеї набувають у світлі досвіду філософії історії XX ст., одним із магістральних напрямів якої стали саме концепції історичного коловороту.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)