Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> ВІНДЕЛЬБАНД Вільгельм (1848—1915)

ВІНДЕЛЬБАНД Вільгельм (1848—1915)


— німецький філософ, глава баденської школи неокантіанства. Основні філософські твори: “Прелюди” (1902), “Про свободу волі” (1904), “Філософія у німецькому духовному житті XIX ст.” (1909), “Філософія культури і трансцендентальний ідеалізм” (1910). Погляди В. формувалися під впливом критичної філософії Канта (особливо — “Критики здатності судження”), як такої, що покликана подолати опозицію теоретичного й практичного розуму, з переосмисленням її на пропозиціях започаткованого В. у контексті трансцендентальної філософії підходу, названого пізніше нормативізмом, або ж телеологічним критицизмом. У такому аспекті предметом філософії постає не те, що є, тобто певний зріз буття, як це має місце в окремих науках, а те, що має бути, належне, ідеали, цінності. Тому філософію В. визначає як нормативну “критичну науку про загальнообов’язкові цінності”. Поєднуючи ідеї Канта, Фіхте, Лотце, з одного боку, та об’єктивного ідеалізму — з іншого, В. тлумачив історію як низку циклів усвідомлення й втілення цінностей, акцентуючи відповідно роль методу історичних наук як “органону філософи”. Розглядаючи цінності як апріорні й загальнозначущі, він виокремлює як основні послідовні щаблі етичні, естетичні й релігійні цінності. Редукуючи, по суті, суспільно-історичну тематику до етичної, В. проголошував кінцевою метою поступу людства його самовизначення відповідно до етичного ідеалу. Вище етичних мислитель ставив цінності естетичні — вільні від інтересів і волі. Наголошуючи на розриві у царині індивідуалізовано-історичного, належного й сущого та на існуванні, по суті, неусувного залишку тут чогось, що не пізнається засобами філософського, етичного й естетичного мислення, В. відносив вирішення цих питань до релігії, цінності якої, на його думку, становлять вершину ціннісної піраміди. Втім, принципова, нездоланна роздвоєність властива, за В., не тільки філософії через її неспроможність виробити універсальний і автентичний метод пізнання природи та суспільства, а й релігії, що неспроможна пояснити поряд а цінностями (які не існують, а “значать”) існування предметів, нейтральних в аксіологічному плані. Розбіжність, а подекуди й протиставленість цінностей і реальності філософ не вважав чимось лише негативним, чи другорядним, оскільки розбіжність є важливою умовою й спонукою нових циклів продуктивної людської дії. До найвищих споконвічних загальнолюдських святинь людства він відносить не тільки цінність життя, благо, святість, гідність, свободу, добро, любов і красу, а й істину. Засобами пізнання істини як універсальної та споконвічної цінності постають, за В., передусім науки. їх він, на відміну від, скажімо, Дільтея і подібно до Ріккерта, поділяє не за предметом (науки про природу й науки про дух), а за методом. Одні з них, вважав В., — науки закону, інші — науки події; перші — номотетичні науки (науки про природу) вивчають те, що є завжди, другі — ідіографічні (науки про культуру) тлумачать те, що було лише одиничним і має особливе значення, цінність. Якщо завданням природознавчого пізнання є виявлення закономірностей, то гуманітарного, зокрема історичного, — віднесення до цінностей. Останнє ж постає як істотна передумова і складова правильного вибору з множини можливих вчинків, через які цінності втілюються у життя, якогось одного, осмисленого крізь призму цінностей в якості належного; саме таким чином у суспільній життєдіяльності людей реалізується принципово відмінна від природної соціальна необхідність, заснована не на каузальних зв’язках, а навпаки, на “причинній незумовленості нашої істоти”, на індивідуальній свободі особистості в усій її активності й неповторності. Однак загалом, відповідно до духу часу В. аналізує культуру, розглядаючи історію, дух, прогрес переважно не стільки через осягнення людини, особливостей її буття, свідомості й дій, скільки взятих самих по собі, без антропологічного виміру, який стане визначальним у філософії культури дещо пізніше.

Класичними й донині залишаються праці В. з історії стародавньої і, особливо, нової історії філософії. В. залишив по собі досить потужну філософську школу, найпомітніші представники якої — Г. Ріккерт, Г. Мюнстерберг, Т. Ліппс, І. Кон, Е. Ласк, Р. Кронер тощо поглибили і конкретизували ідеї, висунуті, а то й досить ретельно обгрунтовані та системно розроблені вже В.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)