Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> ВІНКЕЛЬМАН Іоганн Іоахім (1717—1768)

ВІНКЕЛЬМАН Іоганн Іоахім (1717—1768)


— німецький просвітник, представник німецької класичної естетики, історик античного мистецтва. Основні праці: “Думки з приводу наслідування грецьким творам у живопису й скульптурі” (1756) та “Історія мистецтва давнини” (1764), яка започаткувала європейську наукову археологію й історію мистецтва як таку, оскільки розглядала не окремих митців, а античне мистецтво загалом, його формування, розквіт та занепад. За освітою богослов. Проректор гімназії у Зехаузені (Пруссія, з 1743). У 1748—1754 — бібліотекар у графа Бюнау (поблизу Дрездена), де знайомиться з працями англійських і французьких просвітників — Шефстсбері, Монтескьє, Вольтера та ін. Прийнявши католицьку віру, у 1755 перебирається до Риму; з 1763 — головний антикварій і “президент старожитностей” Ватикану. Виступав, з одного боку, проти раціоналізму Вольфа та його школи, стверджуючи, що осягнення прекрасного як найскладнішого предмета вивчення, переважає можливості наших пізнавальних здібностей. З іншого боку, — вже з позицій просвітницької філософії — засуджував манірне аристократичне мистецтво ХVIIІ ст., протиставляючи йому, як зразок для всіх країн і народів, ідеалізоване античне мистецтво. Ідеалом для В. була давньогрецька скульптура епохи класики, “її благородна простота і спокійна велич”.

Давньогрецьке мистецтво, за В., ідеальне й піднесене, воно справляє катарсисний вплив на людину, пом’якшує або й усуває її особисті негаразди, страждання і метушню. З’ясовуючи чинники унікальності й небаченого розквіту цього мистецтва як одного з найвищих досягнень людської культури загалом, В. до основних відносить природні умови давньої Греції, суспільний лад і передусім свободу, “котра панувала в управлінні й державному устрої країни”. Саме завдяки їй, за В., греки змогли сформувати себе як досконалих людей (а прекрасна людина є, вважав він, найвищим витвором розвитку природи); для поступу ж мистецтва неоціненним було те, що митці Еллади не залежали від багатіїв і можновладців, їхніх сваволі й примх, їхня творчість була вільною і невимушеною і водночас автентично відбивала “величний спосіб думок всього народу”. Якраз тому, підкреслював В., пік розвитку цього мистецтва, “високий стиль” (Мирон, Фідій) був досягнутий за розквіту демократичних Афін часів Перікла; попередньому ж мистецтву (“найстаровинніший стиль”) не вистачало завершеності; пізнішому (“вишуканий стиль”) було властиве переважання грації й витонченості над силою й героїкою, що зумовило занепад мистецтва у подальшому. Акме творчості В. збіглося із загальноєвропейським “бумом” інтересу до античної культури. Завдяки цьому В. виявився в ролі своєрідного ідеолога даного нового повороту Європи до античності. В дусі В. перебудувалися всі художні європейські академії, його книги стали настільними для всієї митецької молоді. Ідеї ж В. знаменували якісний етап у вивченні Європою античності, чималою мірою зумовили розвиток тогочасних естетичних концепцій (Гете, Шіллер, Гердер, Шлегель) та митецьку практику кінця XVIII — початку XIX ст. (Лессінг, Віланд, Гете, Шіллер, Гьольдерлін, мистецтво французької революції кінця XVIII ст.). За висловом Гете, В. був Колумбом, який відкрив для німців стародавню Грецію. Можна погодитися й з іншим шанувальником та й послідовником В. — Якобом Буркхардтом — що вбачав у особі В. мужа, якому історія мистецтв передусім зобов’язана ключем до порівняльного методу, та й навіть самим своїм існуванням.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)