Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> З, ЗЕНОН з Кітіона (бл. 333—262 до н.е.)

З, ЗЕНОН з Кітіона (бл. 333—262 до н.е.)


— давньогрецький філософ, основоположник стоїцизму. В Афінах поселився близько 312 до н.е., спочатку протягом 20 років учився у кініка Кратета, пізніше — у адепта мегарської школи Стільпона та глави платонівської Академії Полемона. Близько 300 до н.е. заснував власну школу, представники якої спочатку іменувалися зенонівцями, а потім — стоїками, від грецького слова Стоя (колонада) — картинна галерея, де збиралися учні 3. Автор низки праць, що збереглися лише у вигляді фрагментів. 3. є своєрідним продовженням біоморфної натурфілософської традиції: Анаксімен — Геракліт — Діоген Аполонійський — сицилійська медична школа.

Основою всього сущого, з якої все народилося і в яку, через низку століть, повернеться, 3. вважав наділений божественною силою вогонь. Світ тлумачив як одухотворений божественним диханням (пневмою) живий цілісний організм, не позбавлений, однак, впливу космічної необхідності. У своїй теорії пізнання 3. переосмислює як телеологічні ідеї Сократа, Платона й Арістотеля, так і досвід критики платонівської теорії ідей у кініків і Стільпона. Етика 3. заснована на його натурфілософії, вченні про природу (фізис). Так, першоелементом людської поведінки він вважає потяг, що є водночас предметом і “фізики”, і фізіології, і теорії моралі. Теорія потягу передує, за 3., вченню про доброчинність, блага та пристрасті. Потяг тлумачиться ним як рух душі, що виникає внаслідок дії сприйманого предмета на неї і зумовлює відповідні вчинки та поведінку людини. Констатуючи потяги істот розумних та нерозумних, 3. у своїй етиці грунтується на сократівському розумінні людини як істоти розумної і вроджено-схильної до доброчинності. Згідно з цим, розумний потяг, окрім згоди на судження, містить ще й силу, що приводить потяг у дію, та мету, якою для розумного потягу є доброчинне (згідне з природою) життя. Визначаючи доброчинність як сталий і самодостатній стан панівної частини душі (якою є, за 3., не хитка гадка — докса, а осяжний, гармонійний і незворушний розум), 3. розрізняв, як і Платон, 4 основні доброчинності: розумність (вища), сміливість, стриманість (чи поміркованість — софросіне) і справедливість. Подібно до Сократа, 3. тлумачить доброчинності раціоналістично, ототожнюючи їх зі знаннями чи принаймні грунтуючись на них і розглядаючи їх водночас як блага. Пороки ж, які теж поділяються на чотири, відповідно до доброчинностей, різновиди, трактуються як нестача знань, що становлять доброчинність. І, нарешті, те, що не є ні доброчинністю, ні пороком — багатство, здоров’я, краса, везіння тощо — 3. зараховує до “середніх”, байдужих для мудреця речей.

Важливим для стоїчної традиції стало й обгрунтоване вперше у вченні 3. про добрі та погані вчинки поняття про обов’язок — неписаний закон, з яким окрема особа узгоджує свою життєдіяльність і в якому виявляється залежність всього окремого від об’єктивного загального ходу речей. Мудрець розуміє цей необхідний, неминучий шлях усього й кожного і йде ним за власною волею, незворушно, долаючи пристрасті — надмірні й такі, що суперечать природі та розуму потяги душі. Соціополітичному вченню 3. властиві космополітичне визнання дії всезагального, спільного для всіх людей і народів, всеосяжного закону, ототожнення політичного закону з моральним, переконання, що цей закон має ставити благо всіх вище блага окремої людини. Запитаними, у ході наступного розвитку психології і педагогіки виявилися й міркування 3. про характер.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)