Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (121—180)

МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (121—180)


— представник пізнього античного стоїцизму, римський імператор (161—180), автор філософсько-моралістичного твору “До самого себе” — сукупності лапідарних записів про людину як своєрідний мікрокосм, у якому певною гранню віддзеркалюється й уособлюється макрокосм, Універсум; у котрому викладено бачення і шляхи самоідентифікації людини, самовдосконалення й осягнення своєї єдності з космічним цілим. Рушієм тіла людини і єдиним справді людським началом є, за М.А., ум, що міститься поза її душею, як своєрідна брунька універсального, космічного ума, у якому після смерті індивіда зникає. Етику раннього стоїцизму з властивим її фаталізмом М.А. прагнув переосмислювати з позицій свободи не тільки космічного, а й людського духу. Власні записи були для М.А. передусім засобом свого духовного зростання, самовдосконалення, а не спробою будь-що створити оригінальну філософську систему. Його філософія часто перегукується з ідеями не тільки інших представників стоїцизму (Посідонія, Епіктета), а й прибічників інших напрямів та шкіл античної філософії — перипатетиків, кініків, епікурейців — у міру затребування цих ідей у процесі свідомого формування ним своєї власної цілісної системи світорозуміння. Концептуально значущим є для цього світорозуміння ототожнення природи з богом як творчим, розумним, але водночас і матеріальним началом, що просякає і об’єднує весь світ, усі зміни в якому постають як наслідки і вияви певним чином тлумаченого вищого промислу. Релігійне відношення до космосу як до бога, яке й у попередніх стоїків відігравало чималу роль, у М.А. стає визначальним, набуває пронизливо-особистісного характеру і органічно поєднується із співзвучною за монадо логічною традицією вимогою співпраці кожної людини з розумною активністю Універсуму. Цілком у руслі стоїчної традиції М.А. не тільки визнавав відмінність внутрішнього, духовного світу від світу зовнішнього, непідвладного людині, а й обстоював необхідність зосередження уваги та зусиль особи саме на власному, духовному світі як єдино підвладному їй. Звідси моральноцентричний характер філософії М.А., з її проповіддю заснованого на єднанні з космічним, божественним умом внутрішнього спокою душі, визнанням доцільності всього існуючого, ідеалом внутрішньої досконалості, розумінням людського щастя та шляхів його досягнення. За переконаннями М.А., особисте щастя досяжне лише за умови узгодження життєдіяльності й світогляду індивіда з загальним ходом речей, який здійснюється не хаотично, а за природним законом, розумом природного Всесвіту. Втім подекуди ум постає у М.А. не лише своєрідною божественною еманацією, що виявляється й у розумі людини, а як внутрішнє божество (демон) самої людини (Посідоній). Досить часто використовуючи у своїх роздумах гераклітівську тезу про плинність всього сущого, М.А. разом з Па-нетієм, віддає перевагу визначальній ролі у Космосі неперервних взаємоперетворень першостихій. Хоч він водночас і не спростовує вчення Геракліта про циклічні космічні пожежі з безапеляційністю Панагія, ставлячись до них, за всієї своєї серйозності, як, втім, і до всього іншого, з деякою, з одного боку, приховано іронічною поблажливістю, парадоксально зумовленою його загальним світоглядним аристократичним песимізмом фаталістичного зразка, та моральними засадами аскези, смиренності — з іншого, а також мотивами марноти всього сущого.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)