Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> МОРФОЛОГІЯ ІСТОРІЇ

МОРФОЛОГІЯ ІСТОРІЇ


— поняття, вперше вжите О. Шпенглером для означення автентичного вчення про морфогенез, внутрішні форми історії та її живе буття, співвіднесене з власним існуванням особистості. Розглянуті у такому співвіднесенні внутрішні, живі органічні форми всесвітньої історії знаходять, за Шпенглером, своє концентроване і сфокусоване автентичне віддзеркалення й співпереживання не в людині кожної з культур Землі, а лише у світогляді представників західноєвропейської культури, які з їх історичним чуттям тлумачаться мислителем як виняток, а не правило, а всесвітня історія — як їх картина людського світу, а не картина людства. Шпенглер розрізняв морфологію механічного і протяжного — науку, що відкриває і систематизує закони природи та каузальні відносини — систематику, і морфологію органічного, тобто історії та життя, всього того, що несе у собі спрямованість і долю, — фізіогноміку. Виходячи з такого розмежування і з’ясовуються морфологічні особливості “світу як природи” та “світу як історії”. Світ як природа трактується світом сталого, завершеного, світом мертвих форм, а світ як історія — це динамічний світ становлення, живих форм. Тому для морфології механічного достатніми є методи і принципи традиційної науки, уособленням яких є відповідно математичний закон, принцип каузальності, формальна, механічна логіка. А М.і. потребує принципово інших засобів осягнення — вживання, споглядання, порівняння, точної чуттєвої фантазії і відтворення світу як історії за допомогою гештальту, цілісного образу, сформованого методами логіки, але вже не механічної, а органічної, підпорядкованої виявленню долі певної живої історичної форми, а не механічного закону якогось сталого явища.

У контексті М.і. історичний процес, на відміну від природних, розглядається не результатом зовнішніх, причинно-наслідкових взаємодій, а морфогенезом, тобто специфічним способом буття, за якого перебіг процесів зумовлюється не зовнішніми детермінантами, а внутрішніми закономірностями побудови, еволюції, структури і функціонування. З цих позицій історія постає не у вигляді єдиного глобального лінійно-поступального руху, а розмаїттям живих історичних форм — потужних культур, кожна з яких має в основі першофеномен, одвічний гештальт культури, оскільки своєрідно уособлює всі інші культури і водночас має свої власні, неповторні можливості вираження. Відповідно та чи інша історична культура осмислюється не як механічна сума дат і подій, спричинених “чужими”, сторонніми факторами, а як самобутній суспільний організм з чіткою, точною будовою і виповненою глибоким смислом структурою. Сама ж М.і. сприймається як автентичне розуміння внутрішньої будови таких культур, специфічних органічних, цілісних утворень, через які і в яких здійснюється всесвітня історія. Розглянута у ракурсі М.і. кожна з історичних культур постає живою суперістотою рослинного типу, що має свій, притаманний лише їй, своєрідний геном, означений Шпенглером “душею культури”, “первісним прасимволом”, рослинною душею, що з’єднує певну спільноту в народ. Відносно спільноти всі інші вияви культури — від матеріальної життєдіяльності й економіки до начал духовних — мистецтва, філософії, релігії тощо — є утвореннями вторинними. Всесвітньо-історичний процес — це споконвічне, невичерпне, розмаїте і щоразу неповторне утворення і перетворення, дивовижне становлення і неминуче сходження людських культур як унікальних і водночас таких, що уособлюють людство в цілому — живих, цілісних макроформ.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)