Головна Головна -> Підручники -> Підручник Сімейне право України (Л.М. Баранова) скачати онлайн-> § 3. Строки у сімейному праві України

§ 3. Строки у сімейному праві України


З фактором часу пов’язані виникнення, розвиток і припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників сімейних відносин, необхідність здійснення передбачених законом чи договором дій, можливість захисту порушених прав тощо. Однак юридичне значення має не сплив часу, а настання певного моменту в часі чи закінчення певного строку. Сімейні відносини можуть існувати протягом невизначеного строку (зокрема, шлюб) чи визначеного строку (наприклад, аліментування, виховання дітей тощо). Як правило, сімейні відносини є тривалими і не мають чітких часових меж. Однак для чіткості правового регулювання і визначеності у правах та обов’язках суб’єктів законодавство встановлює певні строки.
Строк у сімейному праві — це певний період чи момент часу, з яким пов’язані юридичні наслідки. Ці строки можна класифікувати на види за такими критеріями:
1. Залежно від підстав виникнення в сімейному праві розрізняють:
1) законні строки — строки, зафіксовані в нормативних актах. Наприклад, рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його виникнення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 170 СК України (ч. 2 ст. 19 СК України); якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу (ч. 1 ст. 95 СК України) тощо;
2) договірні строки — строки, які самостійно визначають учасники правовідносин. Зокрема, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків (ч. 1 ст. 96 СК України); подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ч. 1 ст. 78 СК України); у договорі про сплату аліментів на дитину батьки визначають розмір та строки виплати (ч. 1 ст. 189 СК України) тощо;
3) строки, які визначають зазначені в СК України інші органи. Так, органу РАЦС надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 СК України).
2. За можливістю бути зміненими за згодою сторін розріз
няють:
1) імперативні — строки, що чітко визначені законом і не підлягають зміні за згодою сторін;
2) диспозитивні — строки, що хоча і передбачені законом, але можуть бути змінені за згодою сторін.
На відміну від цивільного права, більшість строків у сімейному праві є імперативними. Лише як виняток із загального правила учасники сімейних відносин у деяких випадках мають можливість відходити від строків, передбачених законодавством (наприклад, добровільне продовження виплати аліментів на дітей після припинення підстав для цього тощо).
3. За точністю визначення строки поділяють на:
1) абсолютно визначені — передбачають точний момент чи період часу, з яким пов’язуються юридичні наслідки. Зокрема, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (ч. 6 ст. 169 СК України); у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови (ч. 1 ст. 114 СК України);
2) відносно визначені — мають меншу точність, але також пов’язані з певним моментом чи періодом часу. Наприклад, якщо один із подружжя одержує аліменти у зв’язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності (ч. 3 ст. 79 СК України); право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ч. 1 ст. 82 СК України) тощо;
3) невизначені — мають місце тоді, коли, виходячи із суті, правовідносини мають часові межі, але вони не визначені законом чи договором. Так, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК України) тощо.
4. За своїм призначенням строки поділяються на:
1) строки здійснення прав — строки, протягом яких особа може реалізувати належне їй право. Зокрема, протягом трьох років від дня розірвання шлюбу має право на утримання той із подружжя, який у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, за умови, що він потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік чи дружина може надавати матеріальну допомогу  (ч. 4 ст. 76 СК України); дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності (ч. 1 ст. 84 СК України); дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досяг-нення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК України), а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, то до досягнення дитиною шести років (ч. 3 ст. 84 СК України) тощо;
2) строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушене, може звернутися до компетентних державних органів про примусовий захист свого права. До них належать, зокрема, строки позовної давності.
Строки у сімейному праві можуть бути визначені шляхом: а) посилання до певної обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві (реєстрація або припинення шлюбу, народження або усиновлення дитини, подача заяви тощо); б) зазначення періоду часу (один чи два роки тощо). Перебіг і обчислення строків у сімейних відносинах відбувається відповідно до ЦК України (ст. 12 СК).
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу і розраховувати на їх захист.
На вимоги, що випливають з цивільних відносин, завжди поширюється позовна давність, крім випадків, встановлених законом. Інакше вирішується це питання в сімейному праві. Відповідно до ч. 1 ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, за загальним правилом, позовна давність не застосовується. Пояснюється це тим, що у сімейному праві значна частина правовідносин має немайновий або тривалий характер.
Зокрема, позовна давність не застосовується до вимог: про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано (ч. 1 ст. 72 СК України); чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 6 ст. 136 СК України); про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини, якщо оспорювання батьківства відбулося після смерті особи, яка записана батьком дитини (ч. 4 ст. 137 СК України); про розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, встановлення батьківства, стягнення аліментів, повернення дітей, скасування усиновлення та визнання його недійсним тощо. Тобто, як правило, можливість захисту права у примусовому порядку не обмежена встановленими в законі строками позовної давності, тому учасник сімейних відносин може розраховувати на захист свого порушеного права судом незалежно від часу виникнення підстав для звернення до суду.
Лише у виключних випадках таке право обмежене певним строком. Відповідно до СК України позовна давність застосовується до вимог:
1) про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо вимога заявлена після розірвання шлюбу, протягом трьох років від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України);
2) про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, протягом одного року, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. 2 ст. 129 СК України);
3) матері про внесення змін до актового запису про народження дитини у випадку оспорювання батьківства свого чоловіка протягом одного року від дня реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України);
4) про визнання материнства строком один рік, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини (ч. 3 ст. 139 СК України).
Таким чином, строк позовної давності починає перебіг від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення свого суб’єктивного права. Аналогічний підхід міститься і в п. 1 ст. 261 ЦК України. Наприклад, коли один із колишнього подружжя самостійно розпорядився майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, то строк позовної давності починає перебіг не з моменту припинення шлюбу, а з часу, коли інший співвласник дізнався або міг дізнатися про цей факт. До того ж, доречно звернути увагу, що позовна давність розпочинається лише за умови розірвання шлюбу. У зазначених випадках позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 20 СК України).



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Сімейне право України (Л.М. Баранова)