Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> ТЕОФРАСТ (близько 370—288 до н.е.)

ТЕОФРАСТ (близько 370—288 до н.е.)


— давньогрецький філософ, мораліст, логік і вчений, один із найвизначніших представників періпатетичної школи. Син ремісника з Ереса на о. Лесбосі, учень Платона, друг і послідовник Арістотеля, схоларх Лікею — з 322 й до власної смерті. Написав чималу кількість творів з найрізноманітніших галузей знань, однак збереглися лише жалюгідні залишки його творчої спадщини: відносно невеликі трактати “Метафізика” та “Характери”, два досить значні за обсягом твори про рослини, що лягли в основу європейської ботаніки, і так звані малі природничо-наукові трактати (можливо, витяги з “Фізики”) — “Про вогонь”, “Про вітри”, “Про прикмети погоди”, “Про запахи” тощо. Збереглися також: значною мірою трактат “Про благочестя”, що сповідує спорідненість усього живого і забороняє криваві жертвоприношення; чималий уривок “Про відчуття” з критикою досократівських вчень (є деякі підстави розглядати його як складову “Гадок фізиків”), фрагменти “Про душу”, з логіки — “Про стиль”. Практично повністю втрачені політичні твори, зокрема, великі за обсягом і дуже впливові у стародавні часи “Закони” у 24 книгах, присвячені розглядові соціально-політичних інститутів давньогрецької держави; щонайменше 17 етичних та 15 риторичних трактатів тощо.

У логіці Т., з одного боку, істотно доповнив з деяких питань вчення Арістотеля (започаткував уточнення логіки предикатів за допомогою принципів логіки висловлювань; використав, крім modus по-nens, ще 4 інші пропозиційні закони; передбачив операцію квантифікації предиката; поповнив арістотелівську систему модусів п’ятьма новими, які у подальшому було об’єднано під назвою четвертої фігури простого категоричного силогізму; почав ставити знак заперечення над предикатами тощо). З іншого ж боку, він опікувався, відходячи від Арістотеля в тлумаченні логіки, проблематикою, розуміння якої знайшло певним чином свій подальший розвиток у логіці стоїцизму (аналіз можливості та необхідності як логічних категорій). Як і Арістотель, Т. визнавав об’єктивність якості, внутрішню структуру якої розглядав, грунтуючись на вченні Арістотеля про причинність та Демокріта — про принципи атомізму. З’ясування онтологічних характеристик якості спонукало Т. до виокремлення проблематики, яка стане наріжною для стоїцизму та епікуреїзму — про співвідношення випадковості й необхідності. В етиці Т., слідом за Арістотелем, вважав основоположним принципом життя згідно з природою, а головною метою — виявлення і реалізацію “природних задатків”, завдяки чому стає можливим досягнення й здійснення вищого блага, яке утворює певну цілісність і водночас виявляється у інших доблестях, а також тілесних і зовнішніх благах. Виокремив і схарактеризував кращу (евдемонію) та гіршу (какодемонію, породжену пороками й позбавлену цінності) форми життя як діаметрально протилежні. У своїх “Характерах”, що вивчені чи не найкраще й принесли Т. найбільшу славу в новий час, мислитель виокремлює й аналізує 30 моральних типів з девіантною, але не злочинною поведінкою.

Істотним є внесок Т. в історію філософії та науки. Так, 16 книг “Гадок фізиків” започаткували стародавню доксографію і є одним із основних джерел інформації про досократиків, а розуміння ним релігії як благочестя є одним з уособлень античної гуманності.

Лікей, за Т. — схоларха, частково й завдяки протекції Деметрія Фалерського, сягає розквіту, подекуди його лекції відвідують до 2 тис. слухачів; твори Т. справляли значний вплив на подальший розвиток філософії й науки як у стародавніх Греції та Римі, так і в середньовічних арабських країнах та Сирії. Окремі ж етичні, логічні та природознавчі ідеї Т. виявилися значущими і в контексті західноєвропейської культури нового часу.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)