Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> ТОЛСТОЙ Лев Миколайович (1828—1910)

ТОЛСТОЙ Лев Миколайович (1828—1910)


— російський письменник, релігійний мислитель, філософ-мораліст. Світогляд зрілого Толстого формувався і розвивався під впливом Євангелія, деяких східних релігій (індуїзм, зороастризм, буддизм, даосизм, конфуціанство, іудаїзм тощо), філософів, релігійних мислителів та моралістів (Марка Аврелія, Епіктета, Сенеки, Ціцерона, Іоанна Златоуста, Фрациска Ассізського, Паскаля, Руссо, Ларошфуко, Канта, Сковороди, Шопенгауера, Емерсона, Торо тощо). Засновник релігійно-філософського вчення (так званого “толстовства”), спрямованого на вирішення смисложиттєвих проблем людського існування засобами нової, “істинної” релігії ненасильництва, добра, всезагальної любові. До систематичної розробки цього вчення Т. береться досить пізно — наприкінці 70 — початку 80-х, після пережитої ним глобальної духовної кризи. Втім уже в епілозі до роману “Война и мир” (1865—1969) він дає лапідарний, але вельми місткий, хоч і не в усьому послідовний виклад власної філософсько-історичної концепції, наріжні питання якої були поставлені ним в оповіданнях і повістях 60-х і повісті “Казаки”. Не заперечуючи значення вільної й свідомої діяльності особи для розвитку суспільства, мислитель, однак, наголошує на ролі історичної необхідності, яка виявляється стихійною і несвідомою результантою різноспрямованих воль і дій великих мас людей. Реалізуючи себе як вільна істота у своєму особистому внутрішньому, духовному житті, у житті зовнішньому, стихійному, “ройовому”, людина “неминуче виконує приписані їй закони”, “слугує несвідомим знаряддям досягнення історичних загальнолюдських цілей”. У царині зовнішнього життя, куди Т. включав економіку й політику, державу, культуру та церкву, свобода і мораль неможливі, бо тут кожне явище і дія зумовлені попередніми і є ланкою низки нейтральних у ціннісному плані каузальних взаємодій. Лише віддавши перевагу внутрішньому життю, людина може досягти свободи й жити за приписами внутрішніми, моральними. З кінця 70-х створює низку філософських та моралістичних праць — “Исповедь”, “В чем моя вера?”, “Царство божие внутри нас”, “О жизни”; на початку 900-х — “Круг чтения”, “На каждый день”, “Путь жизни” тощо, в яких закладає підвалини філософії “толстовства”, критикує державу й церкву як засоби гніту волі й творчих здібностей людини, формує образ бажаного світу, в якому гармонійно поєднувалися б природне й людське, а ідеали суспільства й особистості визначалися б засадами істини, добра і краси. Втілення цих ідеалів він пов’язував із встановленням спільного володіння землею, панування простого селянського способу життя, самозреченим служінням богові й людям і встановленням царства божого на землі. Але бога Т. тлумачив аж ніяк не ортодоксально, помітно розходячись з його конфесійним трактуванням, та грунтуючись на власному розумінні внутрішнього, духовного життя людини. Виявляючись у просторі й часі, бог, за Т., має позопросторовий, позачасовий, і зрештою, надіндивідуальний характер. Справді ж людське існування, пов’язане із встановленням божого царства на Землі є, за Т., життям роду людського загадом, окремим і позірним виявом якого є будь-хто з людей. Саме таке світове надіндивідуальне життя, вічну цілісність та гармонійну єдність духу й матерії, Т. і розглядає як бога, релігійне ж спасіння, залучення до вічного життя, царства небесного він бачить не як майбутній страшний суд, а як подолання своєї індивідуальної суб’єктивності й злиття з світовим, спільним загальнолюдським життям, що має здійснюватися персонально кожним віруючим “тепер і тут”, в період його життя. Філософію ж, науку й мистецтво, він вважав загалом неспроможними відповісти на найкардинальніше питання — про сенс людського життя. Він пов’язує можливість його вирішення не із спеціальними студіями, а з ясним розумом, чистою совістю та іншими моральними чеснотами, наголошуючи, що тільки у царині етичній можливий справжній поступ знань — істинних, вірогідних і життєзначущих. Перед смертю скептицизм Т. набирає дедалі всеосяжнішого характеру, мислитель відмовляється від ідеалізації вже не лише культури, а й природи, землеробського способу життя й навіть праці та сім’ї, пов’язуючи християнський ідеал з поняттям нірвани, тлумаченої як небуття. Конститутивною для системи поглядів Т. є ідея ненасильства, трактованого як передумова та вияв всеохоплюючої любові, як чинник поступу суспільства в його справді автентичній формі — самовдосконалення аж до усвідомлення людьми позірної святості церкви, звільнення від хибних установок, переконань, ідеалів і вірувань. Будь-яку владу, зокрема державну, Т. вважав злом, яке необхідно долати мирним і пасивним ігноруванням, відмовою всіх членів суспільства від участі у політичній діяльності. Вплив ідей Т. на розвиток усієї світової культури був і залишається досить значним. Його релігійно-етичне вчення донині актуальне для духовних пошуків філософів Росії та країв Заходу і Сходу.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)