Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія історії ( Бойченко І.В.) скачати онлайн-> ЦІЦЕРОН Марк Туллій (106—43 до н.е.)

ЦІЦЕРОН Марк Туллій (106—43 до н.е.)


— римський державний діяч, оратор, філософ, теоретик риторики і класик художньої прози. Філософська система Ц. є своєрідним синтезом ідей чи не всіх напрямків і шкіл філософії еллінізму: періпатетизму (Стасей), академічної філософії (Філон із Лариси, Антіох із Аскалона), стоїцизму (Діодот і Посідоній), епікуреїзму (Федр, Зенон) та стиліста-ритора Деметрія. Особливо великий вплив справив на нього Посідоній. Певний час (у 44), після вбивства Цезаря, був фактичним правителем республіканського Риму, але в 43, після того як цезарі анці взяли гору, був убитий. Поширене переконання в еклектизмі Ц. засноване на тому, що він більше опікувався популяризацією грецької філософії, ніж обгрунтуванням і викладом власних, оригінальних філософських ідей. Однак, незважаючи на те, що Ц. справді основним своїм завданням вважав саме філософське просвітництво римлян на засадах досягнень давньогрецької філософії, слід, безперечно, визнати у нього наявність і власних, оригінальних філософських поглядів. Визначаючи філософію як культуру духу, він обстоює її гуманну природу і важливість суспільних функцій, доводить необхідність тісного зв’язку філософських побудов з реальною життєдіяльністю громадянського, республіканського суспільства. У своїх працях торкався питань онтології, натурфілософії і теорії пізнання (“Про природу богів”, “Про передбачення”, “Вчення академіків”), естетики, філософських питань літератури, риторики й стилістики (“Про оратора”, “Брут, або про знаменитих ораторів”, “Оратор”). Але основні його зусилля зосереджувалися на філософському осмисленні проблем моралі (“Про дружбу”, “Про старість”, “Про обов’язки”, “Про межі добра і зла”), політичної практики й теорії (“Про державу”, “Про закони”), місця, ролі й долі особистості у сучасному йому суспільстві (“Промови”, “Листи до Аттіка, близьких, брата Квінта, М. Брута”). Ц. критикував епікурейський атомізм і, приєднуючись до вчення стоїків про доцільність та провидіння, визнавав безсмертя душі. Однак в етиці Ц. (вже всупереч стоїкам та й скептикам) заперечує фаталізм, обстоює свободу волі, безпосередньої вірогідності й всезагальної вродженості моральних понять. Доводив також необхідність звільнення від афектів душі чи їх подолання як явищ хаотичних і сумбурних. Втім, Ц. добре усвідомлював всю складність реалізації цієї мети; у реальному житті для нього взагалі є досить типовим незбіг декларованих моральних імперативів і фактичної поведінки, поєднання відчуття беззахисності, суперечливості й хисткості життєвого шляху людини і водночас — впевненості в абсолютності етичних максим; в теорії ж — категоричність тверджень і висновків без належної уваги й ретельності до послідовності, чіткості й належної аргументованості своїх доведень. У царині політичної теорії Ц. близький до розуміння права як природного феномена; найліпшою, слідом за Полівієм, вважав змішану форму державного правління, що поєднувала б сильні сторони монархії, аристократи та демократії, вбачаючи прафеномен її у державному устрої республіканського Риму (консулат, сенат, народне зібрання). Вплив поглядів Ц., щоправда переважно у контексті цивілізацій Заходу, був досить великим і тривалим: відчутно позначаючись на стадії пізньої античності й протягом Середньовіччя, він навіть посилився в епохи Відродження та Просвітництва. Досить конгеніальною Ц. можна вважати, ймовірно, й сучасну епоху, коли загроза кінця історії стала реальною не тільки для західноєвропейської культури, а й для людського суспільства загалом.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія історії ( Бойченко І.В.)