Головна Головна -> Підручники -> Підручник Сімейне право України (Л.М. Баранова) скачати онлайн-> § 2. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Обов’язок батьків утримувати дитину

§ 2. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Обов’язок батьків утримувати дитину


Обов’язок батьків утримувати дитинуАліментні правовідносини (зобов’язання) батьків та дітей щодо утримання — це правовідносини, в яких одна сторона зобов’язана надати другій стороні утримання на підставах і в порядку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов’язку. Правовідносини батьків і дітей щодо утримання залежно від самої зобов’язаної особи можна поділити на дві основні групи, кожна з яких має свої підгрупи. По-перше, це аліментні зобов’язання батьків щодо утримання дитини, до яких входять зобов’язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); зобов’язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги (ст. 199 СК); зобов’язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 СК); зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами (ст. 185 СК). По-друге, це аліментні зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК); зобов’язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю (статті 203, 206 СК).
У зв’язку з особливим станом дитини як особи, що через свій вік потребує певної матеріальної підтримки та захисту, окреме значення серед аліментних правовідносин батьків та дітей мають правовідносини, за якими батьки зобов’язані утримувати дитину до її повноліття.
Закон передбачає два порядки сплати батьками аліментів на дитину: добровільний та примусовий. У науковій літературі добровільне виконання батьками обов’язків щодо утримання дитини поділяють на фактичне і договірне. У нормально функціонуючій сім’ї обов’язки щодо утримання виконуються батьками добровільно. Крім того, відрахування аліментів може здійснюватися за ініціативою одного з батьків на підставі його заяви за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії (ст. 187 СК). Новий СК значно розширює можливості забезпечення інтересів дитини і надає можливість батькам самим визначати питання, пов’язані з виконанням ними аліментних зобов’язань шляхом укладання різних договорів. У цьому випадку йдеться про договірне утримання дитини. Батьки, зокрема, можуть домовлятися про розмір коштів, що витрачаються на харчування, одяг, навчання, проведення дозвілля й інші побутові потреби дитини. Бажаючи забезпечити добровільне виконання обов’язків на майбутнє, батьки можуть надати своїй домовленості обов’язкового юридичного значення, уклавши про це договір (ч. 2 ст. 93, ст. 189 СК).
Як вже зазначалося, законодавство передбачає не тільки добровільний, а й примусовий порядок сплати аліментів. Він має місце у разі виникнення спору про надання коштів на утримання дитини. Спір щодо утримання дитини може виникнути як при роздільному, так і при спільному проживанні батьків. Це пов’язане з тим, що, незважаючи на спільність побуту, між батьками можливі суперечки стосовно обсягу коштів, необхідних для утримання дитини. У такому випадку кожний з подружжя може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів у примусовому порядку.
СК передбачає два способи визначення розміру аліментів: 1) у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини та 2) у твердій грошовій сумі. Треба зазначити, що правове регулювання аліментних відносин у цьому аспекті зазнало кардинальних змін. СК відмовився від традиційних для сімейного права фіксованих аліментних часток (1/4, 1/3, 1/2). За новим СК, визначення розміру аліментів відбувається в частковому відношенні до заробітку (доходу) батьків, однак сам розмір такої частки законом не встановлюється. Він визначається судом у кожному конкретному випадку примусового стягнення аліментів (ст. 183 СК). Суд при визначенні частини заробітку (доходів), стягуваної як аліменти, може варіювати залежно від співвідношення одержуваної суми з прожитковим мінімумом. Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’язання. Відповідно до ст. 182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: а) стан здоров’я та матеріальне становище дитини; б) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; в) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; г) інші обставини, що мають істотне значення.
У СК збережена ідея встановлення мінімального розміру аліментів. Так, у ч. 2 ст. 182 СК закріплене правило, відповідно до якого розмір аліментів на одну дитину ні при яких обставинах не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Максимального розміру аліментів СК не встановлює. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їхнє утримання, що буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ч. 2 ст. 183 СК). Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються з вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття (ч. 3 ст. 183 СК).
За заявою платника або одержувача суд може визначити розмір аліментів не в частці від заробітку (доходу) платника, а у твердій грошовій сумі. Це можливо у випадках, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 184 СК). Як видно, перелік підстав, які дають суду можливість встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, у законі однозначно не визначений. Такий підхід доцільно застосувати і в інших випадках, наприклад, коли відповідач не працює чи нелегально одержує доходи з різних джерел, у зв’язку з чим їхній загальний розмір складно визначити. Можна припустити, що сюди варто віднести і випадок, коли у відповідача доход відсутній, але, разом із тим, він має на праві власності певне майно. У цій ситуації виходити з фактичного чи передбачуваного заробітку платника аліментів через його відсутність не уявляється можливим. Суд може відмовити у визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі, якщо вважає мотиви позивача безпідставними.
Позов про стягнення аліментів може бути заявлений: а) матір’ю або батьком; б) усиновлювачем; в) опікуном чи піклувальником; г) патронатним вихователем; д) самою дитиною по досягненні нею 14-річного віку. При збереженні правового зв’язку між дитиною й іншим з батьків звернутися до нього з позовом про примусове стягнення аліментів може усиновлювач, оскільки права й обов’язки усиновлювачів щодо дитини прирівнюються до батьківських прав і обов’язків (частини 1, 4 ст. 232 СК).
Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку з обох батьків, зокрема при позбавленні їх батьківських прав, оскільки останнє не звільняє від обов’язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК). У такому випадку позов може бути пред’явлений родичем, а також іншою особою, що здійснює функції опікуна чи піклувальника (частини 4, 5 ст. 167, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 249 СК).
У СК вкрай невиразно врегульоване питання про стягнення аліментів на дітей, що залишилися без піклування батьків і перебувають у дитячих установах (ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 193 СК). Передбачається, що з обох батьків, якщо вони не беруть участі в утриманні дитини, аліменти можуть бути стягнені на загальних підставах, однак за чиєю ініціативою може провадитися таке стягнення — не вказується. Очевидно, до суду з вимогою про стягнення аліментів з батьків може звернутися дитяча установа, у якій проживає неповнолітній (ст. 245 СК). Вбачається, що в інтересах неповнолітньої дитини було б доцільніше закріпити не право, а обов’язок відповідних органів установи звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів з батьків, що ухиляються від утримання дитини. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ч. 3 ст. 193 СК).
Обов’язок щодо захисту прав й інтересів дитини покладається законом на патронатного вихователя, що також вправі без спеціальних на те повноважень висунути позовні вимоги до батьків (ч. 1 п. 3 ст. 255 СК). Новелою СК є те, що з позовом про стягнення аліментів до платника може звернутися сама дитина по досягненні нею 14-річного віку (ч. 1 ст. 18 СК).
За загальним правилом, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову на майбутній час (ч. 1 ст. 191 СК). Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за певних умов, що встановлюються СК. Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК це можливо у випадках, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
СК передбачає можливість зменшення та збільшення розміру аліментів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 192 СК розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів. Перелік обставин, які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру аліментів, є вичерпним — це зміна матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них. По суті, не вказані обставини, а викликані ними ускладнення (наприклад неможливість через погіршення здоров’я задовольнити потреби самого платника аліментів або інших його дітей), слугують підставою для зміни розміру аліментів. Так, розмір аліментів може бути зменшений судом у випадку народження в платника аліментів дитини, оскільки при стягненні аліментів у встановленому колись розмірі, ця дитина виявилася б менш забезпеченою, ніж діти, що одержують аліменти. Іншою підставою зменшення розміру аліментів може стати непрацездатність платника (інвалідність першої чи другої групи). Розмір аліментів також може бути зменшений у випадку, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (ч. 2 ст. 192 СК). Як уже зазначалося, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я дитини, а також її матеріальне становище (ч. 1 ст. 182 СК), відповідно зміна зазначених обставин є підставою для зміни розміру аліментів і теж повинна братися судом до уваги. Так, якщо дитина, що досягла відповідного віку, працює і має достатній заробіток, а матеріальне становище платника аліментів навпаки погіршилося, дані обставини можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів.
Крім примусового виконання аліментного обов’язку в судовому порядку, СК містить й інші способи захисту порушених прав у випадку невиконання аліментних обов’язків. Зокрема передбачена можливість звертання платника аліментів до суду за захистом своїх прав у випадку, якщо одержувач аліментів витрачає їх не за цільовим призначенням (ст. 186 СК).
Іноді життєві обставини складаються таким чином, що виникає необхідність робити непередбачувані витрати. Це може бути пов’язано з різними причинами як позитивного, так і негативного характеру, наприклад, потребою придбання для дитини комп’ютера, музичного інструмента, спортивного спорядження, або необхідністю забезпечити дитині сторонній догляд та посилене харчування у зв’язку з хворобою. СК передбачає обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітніх дітей, які викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо; ст. 185 СК).
Додаткові витрати на дитину можуть бути викликані тривалими або тимчасовими за своєю природою обставинами, і, відповідно, мати разовий або регулярний характер. Тому закон передбачає їх разове, періодичне або постійне покриття. Крім того, один із батьків, залежно від ситуації, що виникла, може за своїм вибором вимагати відшкодування вже понесених ним додаткових витрат на дитину, або вимагати фінансування іншим із батьків таких витрат наперед (ч. 2 ст. 185 СК). Розмір додаткових витрат визначається судом у твердій грошовій сумі. Сторона, що звертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або з вимогою про їх попереднє фінансування, повинна надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їх розрахунки та обґрунтування.
Батьки можуть передбачити порядок несення додаткових витрат у своєму договорі про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК). У першу чергу таке вирішення питання може мати місце у разі тривалої хвороби дитини, постійної необхідності надання їй додаткових коштів. Укладення між батьками договору про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину (ч. 3 ст. 190 СК).



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Сімейне право України (Л.М. Баранова)