Головна Головна -> Підручники -> Підручник Сімейне право України (Л.М. Баранова) скачати онлайн-> § 5. Припинення обов’язку батьків утримувати дитину

§ 5. Припинення обов’язку батьків утримувати дитину


Зобов’язання батьків щодо утримання дітей припиняються на підставах, передбачених законом. Перелік таких підстав залежить від умов, з якими закон пов’язує виникнення цих обов’язків. Зобов’язання батьків щодо утримання неповнолітніх дітей припиняються з досягненням дітьми повноліття (ст. 180 СК). Придбання дитиною повної дієздатності до досягнення повноліття в результаті народження у неї дитини, реєстрації шлюбу, укладення трудового договору або реєстрації особи як підприємця (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК) не є підставою для припинення обов’язку батьків щодо її утримання. СК виходить із недоцільності звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину у зв’язку з фактом набуття нею повної цивільної дієздатності.
Законодавство передбачає випадки припинення аліментних обов’язків батьків і до досягнення дітьми повноліття. Це можливо у разі звільнення батьків від аліментних обов’язків у судовому порядку на підставах, передбачених законом. Згідно зі ст. 188 СК батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і цілком забезпечує її потреби. При цьому вік дитини не має значення, батьки можуть бути звільнені від обов’язку щодо утримання малолітньої дитини. Головне, щоб, по-перше, особистий дохід дитини набагато перевищував дохід кожного з батьків і, по-друге, повністю забезпечував потреби дитини. Наявність або відсутність вказаних обставин оцінюється судом.
Зобов’язання батьків щодо утримання неповнолітньої дитини припиняється у разі її усиновлення (удочеріння). Усиновлення надає усиновлювачу права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч. 4 ст. 232 СК). Позбавлення батьківських прав не є підставою для припинення аліментного зобов’язання між батьками та їх неповнолітніми дітьми. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Крім того, суд на вимогу позивача або за власною ініціативою одночасно з позбавленням батьківських прав може вирішити питання про стягнення аліментів. Влаштування дитини до закладу охорони здоров’я, навчального або іншого закладу також не припиняє зобов’язання батьків щодо її утримання (ч. 1 ст. 193 СК).
Обов’язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей припиняється: у випадку відновлення працездатності дитини; якщо відпала потреба в матеріальній допомозі; якщо батьки позбавилися можливості надавати допомогу. Якщо батьки утримують повнолітню дитину у зв’язку з продовженням нею навчання (ст. 199 СК), то їхній обов’язок припиняється після досягнення дитиною 23 років, а також до досягнення дитиною 23 років у випадках: припинення навчання; якщо відпала потреба в матеріальній допомозі; якщо батьки позбулися можливості надавати матеріальну допомогу. Обов’язок батьків утримувати дитину припиняється і у випадку смерті однієї з сторін — платника аліментів або самої дитини. Це пояснюється тим, що аліментні зобов’язання мають особистий характер і не передбачають правонаступництва.
Окремого розгляду вимагає питання про припинення дії договору про сплату аліментів на дитину. Сторони в договорі на свій розсуд визначають строк його дії, а також інші підстави припинення договору за умови, що це не порушує права дитини. Наприклад, сторони можуть обумовити припинення договору строком взяття дитиною шлюбу, закінченням нею навчання у навчальному закладі, одужанням дитини тощо. Припинення договору в зв’язку зі спливом строку його дії або за інших передбачених у договорі підстав не спричинює припинення аліментного зобов’язання батьків, яке встановлено законом. Таке аліментне зобов’язання виникає не з договору, а з закону і припиняється при настанні обставин, установлених законом. Після припинення строку договору батьки більше не повинні сплачувати аліменти відповідно до умов договору, тобто у формі, розмірі й у строки, визначені в ньому. Разом із тим, аліментне зобов’язання, яке встановлено законом, не припиняється. Тобто, якщо продовжують мати місце встановлені законом обставини (наприклад, дитина не досягла повноліття, непрацездатні діти, як і раніше, потребують матеріальної допомоги), особа може звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів. Припинення договору позбавляє можливості стягувати аліменти на підставі виконавчого напису нотаріуса, бо це передбачене лише для випадків договірної сплати аліментів (ст. 189 СК). Таким чином, за загальним правилом аліментні зобов’язання не можуть припинятися за домовленістю сторін. Припинення договору означає не припинення самого аліментного зобов’язання, а тільки те, що дане зобов’язання не може бути виконане примусово на умовах, передбачених договором. У випадку виникнення спору про сплату аліментів їхній розмір, строки сплати та інші умови буде визначати суд на підставі закону.
У СК передбачається тільки один випадок, коли аліментне зобов’язання може бути припинене за договором. Відповідно до ст. 190 СК батьки можуть укласти договір про припинення права на аліменти на дитину. За таким договором той з батьків, хто проживає окремо від дитини, передає право власності на нерухоме майно дитині або їй й іншому з батьків, що з нею проживає. У свою чергу, другий з батьків зобов’язується утримувати дитину самостійно (ч. 2 ст. 190). Для укладення такого договору необхідно одержати дозвіл органу опіки і піклування. Договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Предметом договору може бути тільки нерухоме майно (жилий будинок, квартира, земельна ділянка тощо). І це не випадково. Забезпечення дитини житлом завжди пов’язане з чималими витратами. У випадку набуття права власності на квартиру той із батьків, з яким проживає дитина, звільняється від необхідності витрачати значну частину бюджету на задоволення житлових потреб дитини. Відповідно, вивільнюються певні кошти, які той із батьків, з яким дитина проживає, може спрямувати на її утримання. У випадку, якщо дитина вже забезпечена житлом, нерухоме майно може бути, наприклад, здане в оренду, що дасть додаткові кошти для забезпечення інших потреб дитини. Тому в ч. 2 ст. 190 закріплено, що той з батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно її утримувати.
Якщо при укладенні договору про припинення права на аліменти на дитину не було отримано дозвіл органу опіки і піклування або не дотримані вимоги закону щодо нотаріального посвідчення правочину, такий договір є нікчемним (статті 220, 224 ЦК). На вимогу відчужувача нерухомого майна при виключенні його імені як батька з актового запису про народження дитини договір про припинення права на аліменти на дитину визнається судом недійсним. Право власності на нерухоме майно у відчужувача відновлюється. Крім цього, той із батьків, який передав нерухоме майно, може вимагати розірвання договору у випадку невиконання іншим із батьків обов’язку утримувати дитину.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Сімейне право України (Л.М. Баранова)