Головна Головна -> Підручники -> Підручник Сімейне право України (Л.М. Баранова) скачати онлайн-> Розділ VI. Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства

Розділ VI. Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства


За останні сто років людська цивілізація пережила дві світові війни, дві всесвітні економічні кризи, розпад колоніальних імперій, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікацію взаємопроникнення економік різних держав, названу влучним терміном “глобалізація”, і посилення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу. Зазначені процеси являють собою істотні причини активізації міжнародних міграційних процесів, побічним результатом яких стало збільшення, причому з геометричною прогресією, кількості родин, члени яких мають різне громадянство.
Усі вищеописані процеси рівною мірою торкнулися й України як рівноправної учасниці світового співтовариства. Крім того, варто згадати, що наша Батьківщина, як і молоді республіки — колишні члени Союзу РСР, рахують свою незалежність лише першим десятком років, а до 1991 року міграційні потоки в межах СРСР не тільки не обмежувалися, а всіляко стимулювалися керівництвом держави. Тому цілком природною і поширеною є ситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (далі — СНД), існують родини, громадянство членів яких є різним.
Існування родин, “обтяжених” іноземним елементом, ускладнюється відсутністю єдності в правовому регулюванні сімейних відносин матеріально-правовими нормами різних держав. Це зумовлено тим, що на формування національного законодавства кожної держави, включаючи і сімейне, впливають соціально-економічні, релігійні, побутові особливості, що в свою чергу породжує колізії, як тільки сімейні відносини ускладнюються іноземним елементом.
Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені іноземним елементом? Слід зазначити, що відносини з іноземним елементом представники доктрини міжнародного приватного права поділяють на кілька груп:
– відносини, суб’єктом яких виступає особа, яка за своїм характером є іноземцем. Згідно із Законом України “Про правовий статус іноземців” іноземцем є особа, що не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави чи держав; особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ч. 1, 2 ст. 1);
– відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт (майно), у зв’язку з яким виникають ці відносини, знаходиться за кордоном;
– відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.
Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом — це відносини, суб’єктами (суб’єктом) яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна, припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном. Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадянином на території України; усиновлення дитини, що є громадянином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу громадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, розміщені в Розділі VI СК.
Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішень виникає в багатьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбувається так зване “зіткнення” двох і більше законів і виникає проблема “вибору” закону, що у міжнародному приватному праві називається “колізійною проблемою”.
Коли на території України укладається шлюб між особами, що мають громадянство різних держав, виникає комплекс питань, зокрема, за яким законодавством має відбуватися процедура оформлення шлюбу і яких умов слід дотримуватися при цьому. Від правильного вирішення цього колізійного питання цілком залежать конкретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений, наприклад, за законодавством України, дійсним і за її межами, чи він не отримає визнання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки і буде віднесений до так званих “шлюбів, що кульгають”, тобто нестійких.
Слід зазначити, що поняття “колізії законів” і “вибору” норми права законодавства, що підлягає застосуванню, умовні, тому що той чи інший з “колізійних” законів обирається відповідними органами не довільно, а відповідно до обов’язкового для них правила про вибір закону, так званої “колізійної норми”, що міститься в законодавстві даної країни чи в укладеному нею міжнародному договорі. Що ж таке колізійна норма?
Колізійна норма сімейного права – це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземним елементом.
Для з’ясування правової природи колізійної норми недостатньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту “традиційних” норм сімейного або цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.
Колізійні ж норми “з юридично-технічного боку — це найскладніші норми, які застосовуються в міжнародному приватному праві”. Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об’єму колізійної норми, що представляє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюється норма, в даному випадку на сімейні відносини та колізійної прив’язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, зазначеного в об’ємі колізійної норми. Таким чином, саме колізійна прив’язка дозволяє розв’язати колізію правових актів різних держав.
Колізійні норми можуть міститися або в актах національного законодавства країни, або в міжнародно-правових актах (міжнародних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національного законодавства даної держави (так звані уніфіковані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, що закріплені в нормативно-правових актах сімейного законодавства України, можуть бути норми, зібрані в Розділі VI СК.
Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.
Так, 22.01.1993 р. представники держав — членів СНД підписали в Мінську Конвенцію “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах” (далі — Мінська конвенція країн СНД), яку Україна ратифікувала (із застереженнями) 10.11.1994 р. При підготовці й укладенні вказаної Конвенції її учасниці усвідомлювали факт існування в кожній з них родин, члени яких — громадяни різних країн-учасниць, і прагнули забезпечити їм і іншим особам, що там проживають, надання на своїх суверенних територіях такого ж правового захисту щодо особистих і майнових прав, як і власним громадянам. Поряд з колізійними нормами сімейного права, що містяться в частині 3 Конвенції, в останній також зосереджені норми, які встановлюють взаємне визнання і виконання судових рішень і рішень інших компетентних органів, винесених у сімейних справах.
Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах.
З огляду на значне число нормативно-правових актів, що містять колізійні норми сімейного права, цілком можливою є ситуація, коли зазначені норми (з різних правових джерел) будуть відрізнятися між собою. Вважаємо, що зіткнення колізійних норм, зосереджених у СК і міжнародно-правових актах, варто розв’язувати на користь останніх внаслідок того, що, як вірно зазначає М. В. Антокольська, “сама мета створення національних колізійних норм полягає в тому, що вони повинні застосовуватися тільки у випадку відсутності міжнародної конвенції або двосторонньої угоди”. Цей висновок узгоджується з тим, що, по-перше, як вже зазначалося, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. Аналогічні правила містяться і в ч. 1 ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України”, і в ст. 13 СК; по-друге, в ч. 2 ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України” закріплено правило, відповідно до якого, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Сімейне право України (Л.М. Баранова)