Юрій Дрогобич


Український вчений, доктор медицини та філософії, Юрій Дрогобич (Юрій Котермак, Георгій з Русі, Юрій

зі Львова) народився близько 1450 р. в м. Дрогобичі. Освіту отримав у Краківському та Болонському університетах. У Краківському університеті 1470 р. отримав ступінь бакалавра, а в 1473 р. — магістра. Ступінь доктора медицини присудив йому Болонський університет, в якому він протягом 1478—1482 рр. викладав математику та астрономію, був ректором університету медиків і вільних художників. З 1487 р. Юрій Дрогобич — професор медицини та астрономії Краківського університету. Підтримував видавничу діяльність Ш. Фіоля, був у дружніх стосунках з багатьма відомими на той час у Європі вченими та культурними діячами (німецьким астрономом І. Мюллером, італійськими гуманістами Ф. Філельдо, Філіпом Буонаккорсі — Калімахом). Учнями Дрогобича були німецький гуманіст Конрад Цельтес і великий польський астроном Микола Коперник. Помер Дрогобич у Кракові 1494 р.

Серед праць Ю. Дрогобича відомі “Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року”, “Прогностична оцінка поточного 1483 року”, яка крім Кракова була в цьому році видана у Римі, “Трактат з шести розділів про сонячне затемнення” (1490). Перу Ю. Дрогобича належить ряд віршованих послань папі Сексту IV. Праці Дрогобича були відомими у багатьох країнах Європи (Італії, Франції, Німеччині, Угорщині), їх перекладав для себе німецький вчений-гуманіст Гартман Шедель, високо цінував німецький історик і метеоролог Густав Гельман та ін.

Поглядам Ю. Дрогобича на світ, на людину, історію властиве звернення до науки, звеличування сили знання та людського розуму. На його думку, людина здатна пізнати світ, і ця здатність зумовлюється не божественним одкровенням, а наявністю в природі непохитних законів, пізнаючи які, ми визначаємо наслідок за причиною, і навпаки. Говорячи про великі можливості науки і людського розуму, Ю. Дрогобич вказував, що завдяки їм можна осягнути й те, що для очей є “незбачено” великим, утому числі й обшири неба. Він постійно наголошував на необхідності вивчення природи та її законів з тим, щоб поставити їх на службу людині, а у своїх віршових посланнях до папи Секста IV писав про те, що його праці пронизані насамперед турботою про людину, де наукові знання мають відігравати провідну роль. Вперше в історії науки Ю. Дрогобич навів географічні координати таких міст, як Москва, Львів, Дрогобич, Вільно (Вільнюс), Кафа (Феодосія), описав деякі вірусні захворювання, в тому числі і чуму. Він висловив думку про залежність погоди від географічної широти місцевості, можливість передбачення погоди через тривале спостереження за її змінами.

Звертаючись до питань, пов’язаних з історією, місцем і значенням людини в історичному процесі, Ю. Дрогобич виходив з того, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить природним силам безвідносно до велінь Бога. Так, звертаючись до папи Секста IV, він зазначає, що на папському престолі той опинився не з ласки Бога, волі Всевишнього, а внаслідок випадковостей, щасливого розміщення космічних тіл. Все, що здобув папа у житті, здобуто завдяки своїй зірці, і на неї, а не на Бога радить Дрогобич покладатися йому в майбутньому. Виявляючи небайдужість до свого народу, він висловлював вболівання за нього і бажання послугувати рідній землі, стверджував, що Львів і Дрогобич не є польськими містами і ніколи Польщі не належали. Ю. Дрогобич одним з перших сприяв поширенню гуманістичних ідей у себе на батьківщині, що готувало грунт для їх сприйняття і поширення в XVI — першій половині XVII ст.

Стосовно розвитку духовної культури в Україні висвітленого періоду, то критичне ставлення до ортодоксальних догматів християнства, звернення до реального життя людини, проголошення сили розуму, здатності пізнати сили і закони природи, поставити їх на службу людині дійсно засвідчує ті явища і тенденції, які не без підстав дослідники характеризують як українське передвідродження.

Рекомендована і використана література

Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1991.

Грушевський М. С Хроніка подій Галицько-Волинської літописи //Зап. Наук.

Т-ва ім. Т. Г. Шевченка. — Львів, 1901.

Гумилев Л. География этноса и исторический период. — Л., 1990.

Ефремов С. Історія українського письменства (від початків до М. Костомарова). – Мюнхен, 1989. – Т. 1.

Історія філософії на Україні. — К., 1987. — Т. 1.

Котляр М. Найдавніша повість про Данила Галицького // Київ, старовина. – 1992. – № 1.

Крип’якевич І. Історія України. — Львів, 1992.

Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992.

Мацюк О., Тимошенко М. До 500-річчя з дня смерті Юрія Дрогобича // Київ, старовина. — 1994. — № 3.

Нічик В. М., Литвинов В. Д, Стратій Я. М. Гуманістичні та реформаційні ідеї на Україні. – К., 1991.1

Огієнко І. Українська культура. — К., 1992.

Паславський І. В. Зародження ідей раннього гуманізму (XV — початок XVI ст.) // Кашуба М. В., Паславський І. В., Захара І. С. та ін. Філософія Відродження на Україні. — К., 1990.

Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950.

Татищев В. Н. История Российская. — М.; Л., 1966. — Т. VI.

Черепний Л. В. Летописец Даниила Галицкого // Ист. зап. — М., 1941. — Ыв 12.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)