Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> Іван Домбровського

Іван Домбровського


Про життя та діяльність І. Домбровського, одного з найяскравіших представників раннього українського гуманізму, майже нічого невідомо. Судячи із загальної назви однієї з праць, він мав звання доктора та аудитора філософії. Основні праці написані між 1618 та 1637 р. Це “Дніпрові камені або з нагоди щасливого сходження на Київську єпископську кафедру найславнішого і високоповажного пана, пана Богуслава Радошевського Бонші” (1618); “Паранталії на честь покійного Георгія Радошевського Бонші з роду Семиковських, Велунської та Остжешківської земель підкоморія” (1618); “Філософські розвідки в Познанській академії, розпочаті і під верховенством найславнішого і поважного пана, пана Івана Мадалевського, отця в бозі абата Ланденського, секретаря пана і патрона Лубранськіанської колегії і найзначнішого, з філософським дбанням, при сприянні найвеличнішого пана Христофора Вільковського, магістра мистецтв і доктора філософії, і так само на публічний огляд виставленої професором, захисником аудитором філософії Іваном Домбровським, Року Божого 1637, місяця червня, 24 (дня). Познань. В друкарні Альберта Регула року Божого 1637”.

Перша з названих праць — це власне епічна поема, в якій у віршовій формі висвітлена історія Києва від 430 р. Поема розрахована на освіченого читача. Тут використовуються старі історичні назви Дніпра (Бористан), а українці часто називаються “бористанідами”. При наведенні тих чи інших фактів, історичних епізодів автор зазначає джерела, з яких він почерпнув інформацію. Щодо старих історичних назв Дніпра та українців наголошується, що саме з цими назвами пов’язаний край, в якому живе український народ і який має давнє історичне минуле, називаючись нині “Русь”. Колись Русь була великою державою, кордонами якої був Істер, Понт Евксинський, Колхіда, Гіркинське море, Ріфейські гори, а на Заході — річка Віслок. Сьогодні, на жаль, все не так, всюди спостерігаються руїни і запустіння. Однак І. Домбровський вірить у світле майбутнє свого народу, який не забуває своєї власної історії. Приймаючи близько до серця внутрішні чвари, що почалися на українській землі, виступав проти національного і релігійного гніту, обстоював ідею рівності всіх народів, що живуть на українських землях — поляків і русинів, вірмен і євреїв. Сам він особисто пишався своїм русинським походженням, заявляючи, що мати його веде свій родовід з Русі. При цьому національне для нього вище від конфесійного.

Католик за віросповіданням він ніби радий тому, що український народ не підкоряється покатоличенню, залишається вірний давнім своїм звичаям. Почуття патріотизму І. Домбровського проявляється і у вихвалянні тих, хто не байдужий до всіх потрясінь рідного краю, хто відбудовував храми Києва, сумував з приводу тих храмів міста, що ще лежать у руїнах. Останнє звучить у нього як докір нащадкам, в яких він і прагне розбудити патріотичні почуття, щоб вони знали, як багато проявів давньої історії залишилось у місті. І тут для нього головним виступає не голос віросповідання, а те, щоб людина була гідна того місця, яке вона займає і в якому живе, маючи насамперед на увазі місто Київ. З докором говорить він про те, що українці забувають свою історію, ледве пам’ятаючи минулу славу і велич Києва, який на своїх плечах витримав навалу татарської орди, від якої і сьогодні ще всюди помітні плюндрування. Україна для нього — це “наша земля”, де заквітчані ниви, а весь край квітучий і погідний.

Звертаючись до католиків, в жилах яких тече українська кров, Домбровський розповідає їм історію рідного краю, навчає, як завоювати симпатії українського народу відбудувати спустошений Київ, що був столицею величної держави, поважати сам народ, гідний поваги своєю стійкістю. Що стосується Києва, то для Домбровського він був і залишається духовним центром, навколо якого об’єднуються руські землі і який сьогодні тутешні люди племінно вважають столицею. І немає, на його думку, причин і сили, які б могли перешкодити відродженню державності русичів, підняти українцям з руїн їх столичне місто Київ, яке в чужоземнім ярмі захиріло. Виступав за широку освіту в країні, вважаючи її передумовою суспільного добробуту.

Багато місця в творах Домбровського приділялось прославленню тих, хто охороняв свою Вітчизну, примножував Ті багатства, допомагав їй чим міг. Подібними людьми батьківщина може пишатися, оскільки вони гідні своїх великих попередників Київської Русі, зокрема Володимира, який “велике князівство посів”, “половців переміг”. З метою виховання у сучасників ідеї служіння батьківщині, “спільному благу” він робить екскурси в історію, підкреслюючи велику доблесть русів, якою вони відрізнялися раніше, залишалися відважними і сильними, хоча і не мали своєї сильної влади. Розповідаючи про подвиги древніх лицарів, про яких пишуть літописи, закликав наслідувати їх з тим, щоб передати нащадкам звитягу і мужність цих предків.

І. Домбровський звертається до можновладців з проханням стати на захист рідного краю, уярмленого народу, відродити давньоруську славу, об’єднати усіх русинів. Велику увагу він приділяв образам тих державних діячів, які присвятили своє життя діяльному служінню суспільному добру, підкреслюючи, що саме вони є єдиною надією прадавнього роду, бо і вороги є із плоті “геройської русів”, хвалить тих, хто дбає про добробут народу. Симпатії Домбровського були спрямовані саме до низів, простого народу. Домбровський закликав до миру і злагоди, підкреслюючи, що вихід з поневолення можливий лише за умов згуртування українського народу навколо мужнього вождя, який би не був байдужим до всіх потрясінь, виборював для народу втрачені права і вольності, забезпечував політичні свободи, волю, рівність на основі законності, оскільки закони є сторожем миру і злагоди в державі, “найвищої похвали заслуговують”.

І. Домбровський індиферентно відносився до тих чи інших віросповідань, ніде не говорячи про них. Сам Бог для І. Домбровського як такий не Існує, в усякому разі для тих чи інших діянь людини, яка сама шукає свою власну долю.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)