Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіка аграрних підприємств (Андрійчук В.Г.) скачати онлайн-> 13.4. Методичні підходи до визначення ринкової вартості нематеріальних активів — об’єктів інтелектуальної власності

13.4. Методичні підходи до визначення ринкової вартості нематеріальних активів — об’єктів інтелектуальної власності


В ринковій економіці великих масштабів набула комерціалізація інтелектуальної власності. Найбільш розповсюдженим способом такої комерціалізації є ліцензування, під яким розуміють надання прав суб’єктам господарювання на використання об’єктів інтелектуальної власності — винаходів, товарних знаків, промислових зразків, досягнень селекції, програмного забезпечення, ноу-хау тощо.

Отже, щоб суб’єкт господарювання набув право використання нематеріального активу, який є власністю іншого суб’єкта господарювання, він повинен придбати ліцензію за певною ціною. Ціна ліцензії — це сума коштів, яку виплачує ліцензіат (покупець ліцензії) продавцю ліцензії — ліцензіару.

Ціна ліцензії істотно залежить від обсягу прав на її використання, що передаються ліцензіату. За цим критерієм виділяють звичайну, виключну і повну ліцензію. За звичайної ліцензії ліцензіар залишає за собою право експлуатувати об’єкт інтелектуальної власності й укладати подібні угоди на право його використання з іншими суб’єктами господарювання. За виключної ліцензії ліцензіату передається право виключного користування таким об’єктом, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право його експлуатації. Повна ліцензія надає ліцензіату всі права на нематеріальний ресурс. Зрозуміло, що за однакових інших умов найвищою буде ціна на повну ліцензію і найнижча — на звичайну.

В практиці ліцензійної торгівлі використовують два основні методи визначення ціни ліцензії: на основі маси прибутку ліцензіата і на основі роялті. Нагадаємо, що в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) зі змінами від 2 березня 2000 р., що визначені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», роялті трактується як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування об’єктом інтелектуальної власності.

За першим методом ціна ліцензії визначається як певна частка прибутку ліцензіата. При цьому до уваги береться тільки прибуток, одержаний ним від реалізації продукції, виробленої за ліцензією. За даними багатьох авторів (див. наприклад: Новосельцев О. В. Оценка рыночной стоимости результатов интеллектуальной собственности, расчет ставок роялти и цены лицензии // Инновации. — 2001.— № 4—6. — С. 95—103), частка ліцензіара коливається в межах 15—20 %, якщо об’єкт ліцензії ще не повністю готовий до комерційного використання, а цінністю його є лише передані права на його використання, і в межах 35—50 %, якщо об’єкт ліцензії являє собою повністю готовий до виробничого використання, наприклад технологічний процес, модель тощо. За невиключної ліцензії ця частка не перевищує 30 %.

За другим методом, як уже зазначалося, визначення ціни ліцензії здійснюється на базі роялті. У світовій практиці її рівень розраховується переважно емпіричним шляхом як певний відсоток відрахувань від вартості виробленої і реалізованої продукції по ліцензії. При цьому вже склалися певні «стандартні» ставки відрахувань у розрізі галузей промисловості, які хоч і публікуються в певних джерелах інформації, проте без будь-якого на те методичного обґрунтування. За таких умов часто ускладнюється процес укладання ліцензійних договорів через прямо протилежні інтереси їх суб’єктів — ліцензіар заінтересований у більш високій ставці відрахувань, тоді як ліцензіат, навпаки, в мінімальній. Тому важливо для встановлення ціни ліцензії використовувати методичні наробки економістів, які дають змогу процес такого ціноутворення покласти на об’єктивну основу. Так, О. В. Новосельцев пропонує різні методики визначення ціни ліцензій залежно від виду інтелектуальної власності та інших ціноутворюючих факторів. Спираючись на ці методики, наведемо такі приклади.

Необхідно визначити ціну ліцензії у формі щорічних відрахувань (роялті) від вартості виробленої продукції по ліцензії із застосуванням ноу-хау — нової незапатентованої технології. Припустімо, що виробничі потужності по ліцензії дають змогу виробити 5000 ц продукції за ціною центнера 60 грн і розрахунковим рівнем рентабельності 0,4, або 40 % (Р). Оскільки ця технологія не може бути використана іншими суб’єктами господарювання, бо ліцензія є виключною, то приймається, що частка ліцензіара в прибутку ліцензіата (Ч) становитиме 0,16, або 16 %. За цих умов ставку роялті (R) можна визначити за формулою:

R = ціну ліцензії у формі щорічних відрахувань

Підставивши у формулу наші вихідні дані, одержимо:

розмір щорічних відрахувань

Звідси розмір щорічних відрахувань роялті на користь ліцензіара становитиме:

МR = V • Ц • R = 5000 • 60 • 0,0457 = 13 710 грн.

Менеджерам підприємства необхідно прийняти рішення про доцільність купівлі ліцензії за ціною 100 тис. грн за необмеженого строку її використання та фіксованими відрахуваннями платежів роялті ліцензіару. При цьому потрібно врахувати, що підприємство ще раніше отримало право на тимчасове використання даної ліцензії — нової технології. Її впровадження дало змогу підприємству виробляти продукцію обсягом 500 тис. грн і підвищити рівень рентабельності на 30 процентних пунктів порівняно з її базовим рівнем, який становив 14 %. Відомо також, що «стандартна» частка відрахувань ліцензіару від додаткового прибутку ліцензіата, як правило, становить 15 %, а найбільш реальна ставка капіталізації альтернативних напрямків інвестування — 16 % річних (наприклад, процентна ставка по депозитах у банку).

На основі вказаних даних розрахункову ставку роялті можна визначити з виразу:

R = На основі вказаних даних розрахункову ставку роялті

де Рп — перевищення рівня рентабельності над базовим, процентних пунктів; Рб — базовий рівень рентабельності, %.

Якщо в дану формулу підставити дані На основі вказаних даних розрахункову ставку роялті то одержимо 0,0313, або 3,13 %. Звідси величина щорічних платежів роялті становитиме 500 000 • 0,0313 = 15 650 грн.

Для того щоб зробити висновок, чи доцільно підприємству купувати ліцензію за ціною 100 тис. грн, потрібно розрахувати величину поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті (ПВR) методом капіталізації за формулою:

ПВR = R : Ск,

де Ск — найбільш реальна ставка капіталізації альтернативних напрямків інвестування.

В нашому прикладі ПВR = 15 630 : 0,16 = 97 688 грн. Одержаний результат менший за ціну ліцензії. В такому разі роблять висновок, що ціна ліцензії завищена, тому дана пропозиція повинна бути відхилена. Підприємству економічно вигідно купувати ліцензію тоді, коли її ціна є нижчою за величину поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті. В нашому прикладі підприємство має підстави вимагати зниження ціни пропозиції до рівня, меншого 97 688 грн.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіка аграрних підприємств (Андрійчук В.Г.)