Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> Христофор Філалета

Христофор Філалета


Погляди, близькі до тих, що обстоював Г. Смотрицький, знайшли свій розвиток і в творчості іншого діяча

Острозького культурно-освітнього центру X. Філалета, однак набуваючи форми синтезу реформаційних ідей, що стихійно формувалися у цей час всередині православ’я із свідомим переосмиленням тих чи інших концепцій протестантизму. Роки його життя та діяльності точно не встановлено. На сьогодні відомо, що під цим іменем виступав український письменник-полеміст Христофор Броневський (Бронський), автор відомого політично-полемічного твору “Апокрисис албо отповідь на книжки о соборе берестейском іменем людей староживної релегі грецької”. Цей твір, написаний як відповідь на книгу польського єзуїта Петра Скарги “Брестський собор” (1597), було видано у 1597 р. польською, в 1598 р. староукраїнською мовами. В руслі реформаційних ідей в цьому творі давалося ідеологічне обгрунтування прав українського народу, розкривалася антинародна загарбницька суть католицизму та уніатства, показувалось земне походження інституту римських пап.

Христофор Філалет рішуче виступав проти релігійного гноблення українського народу, вимагав рівних прав світських людей всіх станів у розв’язанні питань церковно-суспільного життя. Цитуючи Августина та Ієроніма, він доводив, що всі християни рівні перед Богом, тому не тільки єпископи, пресвітери, апостоли і пророки покликані до розбудови “тіла Христового”, тобто церкви, а й світські особи. Вони мають бути залучені до духовних справ, брати участь у церковних соборах, контролювати діяльність пастирів, перевіряти церковнослужителів щодо відповідності їх тій посаді, яку вони займають. Христофор Філалет визнавав право суду світськими людьми священнослужителів різного рангу аж до владик і митрополитів, а також право усунення тих ієрархів, які не виправдовують надій, покладених на них паствою.

Розглядаючи свободу совісті як вищу духовну цінність, він зазначав, що кожна людина має право на свою віру, право боротися за неї. Не відмовляючи ні митрополитам, ні владикам права переходу до іншої віри як особисту справу їх совісті, категорично заперечував їх претензії на совість пастви, насильницьке примушення її до переходу в іншу віру. Розглядав останнє як порушення державного і Божого закону, що дає право на справедливий протест і вимогу покарання винуватців. Стверджуючи, що “кожний свое бремя понесеть”, вимагав особистої відповідальності, виступав проти фальшивих пророків. Був переконаний у тому, що людський розум здатний розібратися у Св. Письмі, де кожна людина, спираючись на свій “богобойный о вƀрƀ розсудокъ”, має право звіряти зміст проголошених священнослужителями проповідей зі Св. Письмом. З цього погляду заперечував претензії духівництва на монопольність істини в питаннях віри, обстоював думку про можливість кожної світської, а не тільки духовної особи висловлювати судження з питань віри, до яких мають прислуховуватися і духовні ієрархи.

Рішучий протест проти деспотизму і гноблення Ватиканом та частиною православних ієрархів українського народу, звернення до реформаційних ідей дали змогу Христофору Філалету в надрах теологічного світогляду сформулювати ряд ранньобуржуазних ідей громадянського права. Так, обстоюючи положення про те, що свобода совісті є не тільки вища духовна цінність віруючого, а й предмет його постійного піклування, він указував, що кожна людина грецької віри має право вимоги не чужої, а саме своєї власної віри. Церква, а отже, і народ будуть шанувати державу, рішення влади, які гарантують право і свободу кожного з народів, що населяють державу. Якщо цього немає, то піддані у доступній Їм формі змушені боротися з несправедливістю, бо цього вимагає голос їх совісті, принципи “істинного способу життя”.

Показуючи утиски, що чиняться у Речі Посполитій людям православного населення України унією, яка нав’язується українському народові, Філалет засуджував дії світських та духовних владик, що порушують право християн або цілого народу на вільне сповідання, вимагав у держави гарантії свободи совісті, заборони порушення “закону Божого”. При цьому він попереджував, що український народ діє проти утисків скаргами і протестаціями, виявляючи стриманість, доброчестя з метою збереження суспільного спокою, сподіваючись на справедливе розв’язання своїх проблем. Якщо представники влади не наведуть належного порядку, то український народ змушений буде вдатися до інших форм боротьби за свої права.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)