Дем’ян Наливайко


Основні тенденції в обгрунтуванні реформаційної ідеології, яка розроблялася в Острозькому центрі, але з виходом на гуманістичні ідеї обстоював Дем’ян (Даміан) Наливайко — український церковний та культурно-освітній діяч, письменник, перекладач, виходець із міщанського ремісничого роду м. Гусятина на Тернопільщині. Рік його народження невідомий. Освіту отримав в Острозькому центрі, брав участь в антипольському селянсько-козацькому повстанні, яким керував його брат Северин Наливайко. Був настоятелем церкви св. Миколая в Острозі, авторитетним діячем і викладачем Острозького центру, брав участь у Брестському православному анти-уніатському соборі 1596 р. Перу Д. Наливайка належать такі роботи: “Лекцій Словенскіе Златоустого от беседь евангелскихъ от иерея Наливайко вибраніє”, “Лекарство на опалной умыслъ человечий” (переклад церковно-слов’янською та українською мовами листа І. Златоуста до монаха Феодора), вірші, передмови до українських видань, які виходили в Острозі та Дермані.

Негативно ставлячись до унії, Д. Наливайко виступав проти насильницької полонізації та покатоличення українського народу, вбачаючи в них знаряддя національного і духовного гноблення. В своїх виступах проти унії він спирався на давньоруську православну традицію, переломлену через певні впливи західноєвропейських реформаційних віянь. Сенс людського буття і призначення людини Д. Наливайко вбачав не у відході від дійсності, а в активній діяльності, спрямованій на захист свого народу, відродження і розвиток його мови, культури. Це проявлялося не тільки в уславленні ним видатних осіб, що мало відбиток у вірші на герб К. Острозького, айв особистій активній діяльності самого Д. Наливайка. Він захищав сформульовану на початку 90-х років XVI ст. філософсько-філологічну концепцію, яка передбачала відродження, переосмислення і розвиток духовної культури українського народу, звертав увагу на необхідність поглибленого вивчення літератури, філософії. Стосовно останньої, то ним до певної міри закладався афористичний тип філософствування в українській культурі. У вірші “Просьба чительникова о час” Д. Наливайко подібно до Петрарки порівнював час з кораблем, який з великою швидкістю мчить по бурхливому морю, але тим, хто пливе на кораблі, здається, що він стоїть на місці. Звертаючи увагу читача на плинність часу, він, як і гуманісти доби Відродження, закликав наповнювати якість життя мотивами соціально значущої діяльності.

У цілому книжники і культурно-освітні діячі Острозького центру в міру можливостей прагнули до синтезу східнослов’янської культури та іншо-культурних впливів, звертаючись (свідомо чи підсвідомо) до реформаційних ідей з урахуванням ідеології і практики протестантських рухів Західної Європи, збагачуючи вітчизняну духовну культуру засвоєними та переосмисленими на українському грунті західними ренесансами і реформаційними Ідеями, що формувались в атмосфері зародження українського барокко, модифікації їх під дією семантичного поля духовної культури України. На цій основі ставилося завдання формування соціально активної позиції людини, здатної протистояти полонізації та окатоличенню, витворювати конкурентоспроможну українську культуру як засіб обстоювання своєї національної незалежності.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)