Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> ТЕМА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — ЦЕНТР ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII І XVIII ст. (українське просвітництво) Лекції 8—9 1. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА 1646-1056 рр. ЇЇ ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ В УКРАЇНІ

ТЕМА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — ЦЕНТР ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII І XVIII ст. (українське просвітництво) Лекції 8—9 1. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА 1646-1056 рр. ЇЇ ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ В УКРАЇНІ


Важливою подією в історії українського народу стала його національно-визвольна боротьба проти польського поневолення під проводом Б. Хмельницького, яку досить часто кваліфікують революцією ранньобуржуазного типу. І хоча, в силу політичних причин того часу, вона не привела до об’єднання всіх українських земель, та здобутки її були досить вагомими: на значній території України вдалось створити власну державність, свій соціальний устрій, в якому народні маси здобули волю, громадянські права. В боротьбі за існування цієї державності зароджувалось почуття патріотизму усвідомлення національної окремішності, любові до рідної землі, цінування волі та індивідуальності, що стали національними рисами українського народу. Всіма наявними засобами Б. Хмельницький зміцнював основи цієї державності і незалежності, протягом десяти років зберігаючи Україну вільною від будь-якого іноземного гніту, здобуваючи визнання її серед інших народів. І навіть переходячи під владу Росії, Україна залишала за собою право на самостійне ведення зовнішньої і внутрішньої політики. Проектом Переяславської угоди, або конвенції, передбачалось збереження волі та привілей Війська Запорозького (так офіційно називалась Українська держава, трансформуючись у назву Малоросія при зносинах з Росією, територіально закріплюючись Київським воєводством, Поділлям, частиною Волині, не виключаючи як можливості збирання інших українських земель, так і можливості пошуку нових союзників у збереженні своєї незалежності), права обрання гетьмана та інших виборних посад, використання оренди для потреб Війська Запорозького і місцевого самоврядування. Чисельність Війська Запорозького становила близько 60 тис. чоловік. Україна зобов’язувалася добровільно давати щорічний дар, але побори для нього повинні були проводитися без участі московських воєвод, підтримувати царя у війнах, а він обіцяв захищати Україну від будь-яких ворогів. Не вирішено до кінця було лише одне питання — право приймати чужих послів. Хоча цар з ним і погоджувався, проте застерігав, що козаки можуть приймати послів тільки із законними пропозиціями і ніколи не приймати послів короля польського та Порти. Однак, довівши гетьманську владу до верхів могутності, Б. Хмельницький сам вирішував законодавчі справи, очолював військові сили, орудував скарбом. Як при всіх давніших комбінаціях, так і після Переяславської угоди, він не рахувався з накиненими зобов’язаннями, а йшов своїм власним шляхом до скріплення своєї влади і держави, майстерно використовував усі суперечності для зміцнення її становища, розширення території, укріплення міжнародного положення України. Пильнуючи добрі відносини зі своїм новим союзником, Хмельницький докладав усіх зусиль, щоб не потрапити під його гніт, досить швидко відчувши підступність нового сюзерена, який відразу ж почав втручатися у фінансові справи, намагався взяти під свою владу здобуті у війні території і усунути з них українську залогу. Більше того, в 1656 р. Росія почала переговори з Польщею, не допустивши до них українських делегатів. Під час цих переговорів польська сторона зобов’язувалася після смерті свого короля покликати на престол Олексія Михайловича, а той обіцяв захищати Польщу від шведів, повернути їй Україну і вгамувати козаків.

Проте доводиться констатувати, що як при Хмельницькому, так і після нього не було проголошено самостійності України, а її доля залежала від політичних комбінацій Росії, Польщі, Туреччини. За Андрусівським договором 1667 р. Україна була поділена між Польщею і Росією. Без участі українців, поза їх волею і бажаннями правобережна частина України підпала під владу Польщі, лівобережна — Росії. Чергова політична комбінація Росія — Порта і Крим в 1681 р. завершується пануванням Росії на лівому березі Дніпра, а правобережну частину було віддано Туреччині. Під страхом смертної кари українцям забороняється переходити з одного боку на другий. Укладення “вічного миру”, звернутого проти Туреччини, знову надає право Польщі володіти правим берегом. Не сприяло укріпленню Української держави розв’язання громадянської війни, яка почалась незабаром після смерті

Б. Хмельницького і завершилася руїною. Однак і за таких умов різних політичних орієнтацій, вибору союзників, польської чи московської провінції Україна тривалий час вела свою незалежну політику (спроби Дорошенка об’єднати Лівобережну і Правобережну Україну; боротьба Мазепи за розширення української автономії; прагнення Орлика надати українському питанню міжнародного значення; реформаційна діяльність Розумовського), поки московський уряд на наклав руку на українську автономію, руйнування якої Петром І після Полтавської битви завершила Катерина II, знищивши сам інститут гетьманства, його військову силу, відвертою політикою русифікації, що й призвело не тільки до знищення української державності, а й до втрати Україною своєї національної незалежності.

З розвитком української державності в ході національно-визвольної боротьби організовувалося в Україні й своє самовизначене господарство, яке не тільки задовольняло потреби населення, а й виробляло досить продукції на експорт. Поряд з розвитком хліборобства, сільської промисловості йшов процес укріплення міст, розширення внутрішньої та зовнішньої торгівлі. За кордон Україна постачала продукти і вироби сільського господарства, а з-за кордону ввозила промислові вироби і колоніальні товари. Важливими торговими центрами того часу стають Київ, Ніжин, Чернігів, Стародуб та ін. Широкого розвитку набувала кредитна справа, що створювала умови перетворення України на самостійний чинник світової торгівлі. Однак знову-таки московський уряд робив усе для того, щоб пристосувати українську торгівлю до потреб Російської імперії, усіма засобами ламав її традиції, стримував український вивіз, направляв його до своїх портів, визначав купцям примусові шляхи, не дозволяв експортувати ряд товарів, накладав високі мита. Так Україна втрачала не тільки політичну, а Й одночасно економічну самостійність.

Специфічність економічного і політичного життя України того часу накладала відбиток на розвиток її культури. Якщо до першої половини XVII ст. перед у розвитку національної культури й ідеології, які сприяли розширенню національно-визвольної боротьби, вели західні землі, то у другій половині XVII ст. центри культурного життя переносяться на Наддніпрянщину. Галичина, Холмщина, Волинь після Хмельницького потрапили під польське панування. Польський наступ, ослаблений козацькими війнами на цих землях, став знову надзвичайно сильним. Польське панство, з яким рука в руку йшла католицька церква, робило все, щоб знищити ненависну “хлопську націю”, сполонізувати український народ. Шляхом планово організованої акції насаджування польських звичаїв і польської культури відбувалося ополячування не тільки магнатів, шляхти. Польщилися також міста й українське міщанство, дедалі втрачаючи свою активність. Братства, що раніше були осередком широкого культурного життя, обмежили свою діяльність церковними справами. Вище духівництво не мало ні хисту, ні бажання стояти в національному проводі, а його діяльність не виходила поза суто релігійні справи. В 1636 р. завершила своє існування Острозька академія. Коли К. Острозький помер, його син Януш, який був католиком, не бажав продовжувати культурно-національні діяння батька. На другорядні позиції зійшла Львівська братська школа, яка поза видавництвом церковних книг не виявляла інтересу до розвитку культури та освіти. На загальному фоні розвитку європейської освіти і науки знизився авторитет Замойської академії, хоча вона до кінця XVIII ст. продовжувала традиції професійного викладання філософії.

Цілком очевидно, що стан суспільно-політичного та економічного життя України потребував освічених людей, здатних розв’язувати поставлені новими умовами завдання. Ось чому, ще в часи Хмельницького, характерним побутом для України став розвиток початкових шкіл. У XVIII ст. кожне велике село на Україні мало свою школу і навіть жінки в церкві читали з молитовника. Діти козацьких старшин, заможних селян та міщан виїздили для навчання на Захід (до Італії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Німеччини, Англії, Голландії, де студіювали в університетах Лейпцига, Гейдельберга, Кенігсберга, Страсбурга, Лейдена, Лондона, Праги та ін.), що сприяло зростанню української інтелігенції. Через вихованців західних університетів в Україну проступали нові культурні течії, пристосовуючись до умов української дійсності. Швидкими темпами відбувалося упорядкування бібліотек, що були не тільки при навчальних закладах, а й у приватних осіб. До складу їх зібрань входили стародавні рукописи, хроніки старої книжковості, видання класичних авторів з коментарями. Спостерігається зібрання книг з тих чи інших галузей науки: математики, астрономії, медицини, географії, історії, права тощо. Українська культура входила в таку силу, що не тільки опиралася полонізації, протиставлялася московському наступові, а й здобувала значний вплив у Росії, несучи в неї освіту і науку, що було започатковане Є. Славинецьким та іншими культурно-освітніми діячами України.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)