Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> Іван Котляревський

Іван Котляревський


У той час, коли вважали, що українська культура живе тільки серед селян, недовчених, малоосвічених кіл, є синонімом “мужицтва”, “неуцтва”, “некультурності”, І. Котляревський довів, що український народ має свою власну багату історію і культуру, надав філософським абстракціям Г. Сковороди конкретної форми літературної діяльності мовою рідного народу. І хоча І. Котляревський розглядав свою “Енеїду” як доповнення до культури імперського центру, проте звичаї, норми, мова цього центру постають для нього зовсім чужими на фоні рідної мови та культури. Виростають вони з народного говору, пісень, звичаїв, моралі, обрядів українського народу, до побуту і культури якого він постійно приєднується. Отримавши визнання як письменник, І. Котляревський поряд з літературною діяльністю цікавиться мовознавством, етнографією, вивчає усну народну творчість, Історію України. Викристалізувавши в художній формі минуле, робить спробу перетворити його на дзеркало для майбутнього.

І. Котляревський, звернувшись до класичної спадщини — поеми Вергілія, наповнив її своєрідним описом спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст., відтворив сучасність, зобразив представників різних станів, намалював картину української дійсності того часу. Засудження хижацтва, здирства, розпусти, паразитизму, цілковитої байдужості до життя простого народу поєдналися у нього з глибоким гуманізмом, любов’ю до свого народу, повагою до нього, вболіванням за його стражданнями, моральним осудом кріпацтва, пишанням героїчною Історією свого народу.

Симпатії Котляревського на боці народу з його любов’ю до батьківщини, патріотизмом, людською гідністю та чесністю. Він змальовує духовну велич народу, моральну перевагу його над привілейованими верствами суспільства, постійно підтверджуючи, що героїчні діяння, дух патріотизму є прикметою простих людей. Такою постає “козацька вдача” троянців. Ці веселі, дотепні й сміливі люди здатні винести на своїх плечах найбільший тягар заради інтересів вітчизни. Найсвятішим для них є бойове побратимство, вірність громадському обов’язку, дружбі, слава і військова доблесть. Не розкіш і багатство, а воля — ось чого вони прагнуть, завдяки чому саме вони, а не боги, “олімпійці”, “вседержателі” є справжніми господарями землі, її володарями. Ріднить Котляревського з романтизмом сміх, політична сатира, особливо тоді, коли йдеться про викриття ворожого народові. Ідеями народності, демократизму, елементами романтизму, антикріпацькими тенденціями наповнені й інші твори Котляревського (“Пісня на Новий 1805 рік князю Куракіну”, “Наталка-Полтавка”, “Москаль-чарівник”), в яких народне слово виграє всіма відтінками, своєрідними романтичними барвами високої якості національного характеру, наповнюючись яскравими фольклорними мотивами, народними піснями, елементами українського побуту.

Світогляд І. Котляревського, що грунтується на сприйнятті реального земного буття з усіма його суперечностями і внутрішніми колізіями, набував глибокого філософського звучання в утвердженні духовних сил народу, життєлюбства, оптимізму, мужності простих людей в їх нелегкій буденній справі, дійсного, а не позірного сенсу людського існування, призначення людини в світі, сприяючи водночас розвитку національної культури у напрямі дедалі глибшого проникнення в життя народу, осмислення його долі та духовного розвитку, самоусвідомлення національно! ідентичності значного кола українського суспільства. Вказане стосується не тільки часів Котляревського, а й нашого сьогодення.

Ідеї романтизму і народності, переломлюючись під кутом зору потреб української національної самосвідомості, стають вихідними і в творчості П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. Представники харківського осередку літератури і романтизму, які перебували під впливом духу Гете і Шіллера, не тільки звертаються до духовного багатства українського народу, а й теоретично виправляють письменство українською мовою, розкриваючи чистий дух і велику героїчну душу в тихому, смирному селянському образі, в простому селянському житті тих, кого називали “простолюдинами”, що були позбавлені культури. В поезії народних українських звичаїв вони вбачали “народну душу”, правду народну, а їх носіїв вважали головними носіями культури. Все це знімало мову про другорядність українського народу, показувало, що він займає визначне місце серед інших народів, ставило українську літературу на один рівень з великими світовими літературами.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)