Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Черній А.М.) скачати онлайн-> Поділ християнської церкви на православну (Східну) та католицьку (Західну)

Поділ християнської церкви на православну (Східну) та католицьку (Західну)


У 330 р. імператор Костянтин на місці селища Візантій заснував місто Константинополь (сьогодні Стамбул), що, як виявилося пізніше, поклало перший камінь у фундамент роз´єднання Сходу і Заходу і відкрило шлях до церковного поділу 1054 р. Це місто продовжувало бути осередком, де зберігалася греко-римська культура, коли Захід занепав під ударами германських племен у V ст. Згодом до Константинополя перемістився центр політичної влади на Сході. На Заході ж єпископ Римський після 476 р. (дати офіційної ліквідації інституту римських імператорів) одержав, крім духовної, ще й політичну владу.
У 395 р. імператор Феодосій увів роздільне управління східною і західною частинами імперії, яке з падінням Риму запрацювало на повну силу. Церква на Сході була фактично під владою імператора, а от папа римський перебував надто далеко від столиці, щоб імператор міг і ним управляти. За відсутності ефективної політичної влади на Заході папа став як духовним, так і світським правителем в часи криз. Виходило, що імператори на Сході були, по суті, папами (патріархами), тоді як на Заході папи (патріархи) були фактично імператорами. Внаслідок цього у церкві сформувалося два протилежні погляди на світську владу.
На зламі І і II тис. виявилося, що церква на Сході таки не змогла стати повністю не залежною від влади. Вона, як і раніше, перебувала в лоні греко-римської культури. На Заході ж настали так звані Темні віки. Після падіння Риму церква тут не мала сильних політичних суперників у боротьбі за імператорський трон і зміцнювалась у міру того, як самотужки вирішувала проблеми культурного хаосу, що супроводжував занепад імперії.
Теоретичні погляди Заходу також відрізнялися від східних. Латиномовний Захід був схильний враховувати практичні аспекти управління і не переймався формулюванням догматів віри. Грекомовний Схід більше цікавився вирішенням богословських проблем у філософському дусі.
Ще одна відмінність між двома частинами церкви полягала у ставленні до целібату. На Сході дозволявся шлюб «білого» духовенства, яке не постригалось у чернецтво. На Заході заборонялося одружуватися всьому духовенству. Суперечки виникали у деяких випадках навіть у зв´язку з дозволом носити бороду. Священики на Заході могли голитися, на Сході — зобов´язані були носити бороди. Захід підкреслював значення латинської мови, тоді як східні церкви користувалися грецькою. Хоча ці й інші подібні моменти з позицій сьогодення здаються навіть тривіальними, у ті часи церковне керівництво надавало їм великого значення.
Обидва крила церкви вели суперечки і з теологічних питань. На Толедському церковному (не Вселенському) соборі було сформовано 589 додатків до християнського Символу віри про сходження Святого Духа від Бога-Отця і від Бога Сина». І хоча VII Вселенський собор (787) ухвалив формулу «Святий Дух сходить від Отця», навколо неї розгорнулася суперечка Риму і Константинополя. Аахенський (не Вселенський) собор 809 р. знову наполіг на філіокве, папи римські остаточно його визнали, а греко-візантійські ієрархи рішуче відкинули. У 867 р. Вііантійський патріарх Фотій звинуватив папу римського Миколая І і західних християн у єресі, оскільки вони самочинно внесли до канонічного тексту Символу віри фразу філіокве. Східні християни були рішуче проти такої зміни.
Суперечки між Сходом та Заходом час від часу загострювалися через нові протиріччя — і кожне з них ще більше збільшувало ворожнечу. Приблизно із середини II ст. виникла проблема дати святкування Великодня. Відмінність у поглядах на це питання надалі стала бар´єром до розвитку дружніх відносин. Християни на Заході допускали і живопис, і скульптуру в культі, а на Сході відмовилися від статуй, але використовують ікони.
Поділ 1054 р. підсумував попередні протиріччя, які за своїм значенням не були варті цієї трагічної дії. Події того року розгорталися так. Патріарх Константинопольський Михайло Керулларій (1043—1059) засудив церкву на Заході за використання прісного хліба у євхаристії. Прісний хліб (опрісноки) було введено до церковної практики у IX ст. Папа римський Лев IX (1002—1054), у свою чергу, послав кардинала Гумберта, канцлера Римської церкви Фрідріха та архієпископа Петра з Амальфії як легатів (послів) до Візантії, щоб розв´язати суперечку. Протиріччя у поглядах все більше загострювались у міру того, як тривало обговорення. 15 липня 1054 р. римські легати поклали на алтар кафедрального собору Святої Софії у Константинополі буллу про відлучення від церкви патріарха і його послідовників. Патріарх Михайло Керулларій не бажав залишатись у боргу і 20 липня скликав собор своєї партії, на якому наклав анафему на папу римського і його ієрархію (духовенство). Так поділ християнства порушив єдність церкви.
З того часу Римська католицька і православна церкви йдуть своїми шляхами. Обопільні відлучання тривали до 7 грудня 1965 p., коли їх було відмінено римським папою Павлом VI і Константинопольським патріархом Афінагором. На початку XVI ст. в епоху Реформації зазнав розколу вже католицизм, і з´явився ще один напрям у християнстві — протестантизм (лат. protestans — той, що заперечує, незгідний).


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Черній А.М.)