Іван Скворцов


Обіймаючи посаду професора філософії академії з 1819 по 1849 р., І. Скворцов одним з перших здійснив перехід від традиційного вольфіанства до кантіанства та інших філософських західноєвропейських систем, більш вільного і нового самостійного філософствування на основі глибокого і багатоманітного знайомства зі світовими філософськими ідеями. Читаючи курс історії філософії, він викладав філософські вчення по першоджерелах, супроводжуючи їх критичним аналізом, знайомство з класикою доводив до новітніх часів — Бекона, Декарта, Лейбніца, Шеллінга, Фіхте, Гегеля.

Особливою повагою у Скворцова користувався Кант, творами якого він особисто поповнив бібліотеку академії. Гегель не подобався йому за раціоналізм” в якому православно-академічна філософська традиція вбачала деїзм. Крім історії філософії він читав також дворічний курс логіки, психології, метафізики та моральної філософії.

Загальну спрямованість курсу філософії І. Скворцова до певної міри розкриває його промова “Про метафізичні начала філософії”, проголошена 29 вересня 1819 р. “Ісус Христос, — зазначається в ній, — є єдиним вчителем істини для всіх істот розумних. Поза його світом немає істини — сліпа та філософія, яка не визнає його; нерозумна та мудрість, яка відкидає вчення одкровення. Ми — християни, і нам непростимо знати краще філософію будь-якого Арістотеля чи Платона, ніж філософію Ісуса”. На думку Скворцова, першоосновою світу є Бог. Мислений дух людський не є істота абсолютна і творча. Істина завжди дана, нами сприймається і пізнається. Першим відношенням духу до істини є відношення сприймання, чуття. Безпосереднім чуттям істини є віра в широкому розумінні цього слова, і ця перша форма пізнання — основа усього його розвитку. Наступний ступінь — розуміння безпосереднього змісту істин віри, виведення її на рівень знання. Звідси виникають наука і філософія. Це знання не є запереченням будь-якого первинного, даного у свідомості. Філософ, заявляв Скворцов, який відкидає віру, сам не заслуговує на довір’я.

Філософія має грунтуватися на вірі, визнанні деяких позитивних у своїй розумній природі покладених Богом істин. Перше завдання філософії полягає в тому, щоб через аналіз розумової природи нашого духу відкрити в них елементи істини, очистити їх від домішок і викласти у точних і ясних поняттях. Проте філософствуючий людський розум не може зупинитися на цих початкових істинах, а прагне до повного і всебічного пізнання цілісності всіх речей, повної досконалості істини. Та саме тут І. Скворцов, поставивши питання про те, чи може людський розум досягти такої системи знання, яка б задовольняла його прагнення до істини, доходить до негативного висновку, йдучи, як і Кант, шляхом підпорядкування розуму силі божого духу, де не у філософії, а в Ісуса Христа знаходиться Мудрість мудрості, Істинна філософія. Як бачимо, оцінка Г. Шпета не потребує коментарів стосовно консерватизму І. Скворцова.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)