Георгій Челпанов


Народився Георгій Іванович Челпанов 28 квітня 1862 р. в Маріуполі. Вищу освіту отримав у Новоросійському університеті, який закінчив у 1890 р. З 1891 по 1907 р. він професор філософії і психології Київського університету, де вів психологічний семінар, заснував першу психологічну лабораторію (1897). У 1907 р. переїхав до Москви, став професором філософії і психології Московського університету. В 1910—1911 рр. відвідав Німеччину, США, де ознайомився з роботою психологічних інститутів і лабораторій. Після повернення до Москви заснував перший у Росії Інститут психології (1912), директором якого був до виходу на пенсію (1923). Помер 13 лютого 1936 р. у Москві.

Філософські погляди Г. Челпанова неокантіанського напряму, з позицій якого він критикував матеріалізм за заперечення ним реальності духовного, спроби вивести свідомість тільки з матеріальних процесів і станів. Ототожнюючи матеріалізм з вульгарним, механістичним матеріалізмом, він розумів під ним таке вчення, згідно з яким тільки матеріальні атоми є істинною реальністю. Загалом поділ філософських напрямів Г. Челпанов пов’язував з онтологічним питанням про пошуки начал або принципів усього сутнього, з чого складається все, що існує. Особисто він дотримувався погляду, що у нашому досвіді існує два роди явищ: у внутрішньому досвіді — почуття, думки, бажання, загалом так звані психічні процеси, у зовнішньому — матеріальні речі, які характеризуються протяжністю, здатністю до руху, проникністю тощо. Тобто, з одного боку, дається нам щось духовне, а з другого — фізичне, або матеріальне. Крім цих категорій явищ в нашому досвіді нічого не існує. Визнання як першооснови всього існуючого тільки духовного начала веде до ідеалізму, а тільки матеріального — до матеріалізму, хоча крім цих точок зору може бути і третя, згідно з якою все, що існує, є проявом особливого начала або субстанції, яка сама по собі не є ні духовною, ні матеріальною і по відношенню до того, що ми називаємо духовним і матеріальним, є тільки проявом цієї субстанції, тобто точка зору психофізичного монізму.

У своїй критиці матеріалізму Г. Челпанов виходив з визнання принципової відмінності фізичного і психічного, вважаючи, що вони різні не тільки за своєю природою, а й за методом пізнання. Основною відмінністю психічного від матеріального він вважав те, що до психічного не можна віднести жодного предикату протяжності. Крім того, як уже зазначалося, світ психічного пізнається за допомогою методу самоспостереження або внутрішнього досвіду, тоді як світ фізичний — зовнішнього спостереження, тобто зовнішнього досвіду. Існування духовного таке ж очевидне, як і існування матеріальних речей. Наші почуття, бажання, думки мають безумовне існування, як і світ матеріальний. При цьому зв’язок між матеріальним і духовним світом такий, що ми не можемо визнати існування матеріальних явищ без існування явищ психічних.

Водночас, на думку Г. Челпанова, факт, що явища психічні тісно пов’язані з явищами фізичними, аж ніяк не дає підстав для ототожнення свідомості і матеріального, тверджень, що явища фізичні породжують психічні, Свідомість. В цьому відношенні положення матеріалізму про те, що думка є властивістю матерії, далеке від істини і не знаходить достатньої аргументації з боку науки.

Свідомість не є ні рухом матерії, ні її властивістю, а тим більше функцією мозку, оскільки між фізичними і психічними явищами не існує причинного зв’язку. Якби такі зв’язки існували, стверджував Г. Челпанов, то матерія все одно не могла б породжувати психічні явища, оскільки для їх існування потрібне інше джерело. Більше того, психічні явища мають більшу очевидну реальність, ніж матеріальні, фізичні. Адже ознаки, які ми приписуємо матеріальним речам (колір, вага, протяжність), — це певні відчуття, суть відомі психічні стани, щось духовне. Це справедливо не тільки для характеристики наведених ознак, а й відносно всіх властивостей матеріальних речей, бо все, що ми знаємо про тіло, є наші стани. Саме матеріальне, якщо таке існує, само по собі залишається для нас недоступним. Тіло залишається для нас не більше, як сума ознак, що мають суб’єктивний духовний характер. “Таким чином, — робить висновок Г, Челпанов, — матеріальні речі ми пізнаємо не безпосередньо, а через психічні стани, а те, що більше безпосереднє, те має більшу очевидну реальність”.

Більша очевидна реальність психічних явищ порівняно з матеріальними, на його думку, доводиться і тим, що психічне ми сприймаємо так, як воно є в дійсності, а матерія, чи атом є для нас не більше як гіпотеза. “Те, — заявляє Г. Челпанов, — що ми називаємо матеріальним, врешті-решт наше уявлення. Наші уявлення, думки і бажання дані нам безпосередньо; ми сприймаємо їх так, як вони є, між тим, як так звані матеріальні речі даються нам тільки як уявлення. Основа матеріальних речей, той X, який викликає в нас ті чи інші уявлення, є для нас лише предметом умовисновків; воно не дано нам безпосередньо”. Загалом, аналізуючи проблему взаємозв’язку психічного і фізичного, свідомості і матеріального, Г. Челпанов робить висновок, що в нашому “безпосередньому сприйнятті те, що ми називаємо духовним, і те, що ми називаємо матеріальним, в дійсності є абстракцією із одного загального змісту, який ми могли б назвати просто “переживання”.

Звертаючись до проблем теорії пізнання, Г. Челпанов основне її завдання вбачав у тому, щоб визначити, що в пізнанні належить суб’єкту, а що об’єкту. Гносеологічна його концепція зближається з кантіанством і полягає в доведенні положення про те, що ми самі творимо, конструюємо пізнання за допомогою нашого мислення і віримо у відповідність наших знань світу, який нас оточує і котрий ми самі створюємо. Дійсно, предмети, які ми пізнаємо, є не що інше, як певна сукупність відчуттів, пов’язаних між собою деякими правилами. Що ж стоїть за ними, ми не знаємо. Г. Челпанов був переконаний у тому, що без апріоризму Канта теорія пізнання загалом неможлива, оскільки без апріорних форм споглядання простору і часу ми не можемо мати ніякого уявлення про природу. Часовий і просторовий порядок відсутній у природі і вноситься в чуттєвий досвід нашою свідомістю. Апріорними, на думку Г. Челпанова, є і логічні закони, оскільки ми отримуємо їх з внутрішнього досвіду, спостережень діяльності духу.

Все-таки при розгляді питання про те, що належить суб’єкту, а що об’єкту, Г. Челпанов звертає увагу й на те, що неможливо до кінця розв’язати проблему теорії пізнання, якщо виходити тільки з визнання об’єктивного світу, залежного від свідомості, бо в такому випадку ми зустрічаємося з труднощами в поясненні походження наших відчуттів. Щоб з’ясувати питання, що викликає наші відчуття, він припускав подібно до Канта існування речей в собі. На його погляд, об’єктивно існує те, що не піддягає перетворенню і розкладу, зберігається кількісно. Таким є матерія у вигляді атомів як субстрат, носій матеріальних явищ. Таке припущення, вважав Г. Челпанов, дає можливість встановити суттєві закономірності зв’язку між відчуттями і реальними фактами. Стосовно речей самих по собі, то ми про це нічого не знаємо і можемо тільки стверджувати, що вони існують.

У галузі логіки Г. Челпанов був в основному систематиком. Він є автором ряду підручників з психології і логіки, які неодноразово перевидавалися. В післяжовтневий період не особливо змінював свої погляди, дотримуючись точки зору, що марксизм може поширюватися тільки на соціальну психологію, а не на загальну, яка загалом має залишатися вільною від будь-якої філософії.

Послідовником Г. Челпанова, продовжувачем його концепції взаємозв’язку фізичного і психічного, душі і тіла став у Київському університеті його учень В. Зиньківський. Оскільки основний продуктивний період діяльності В. Зинь-ківського припадає на зарубіжний період, то закономірно висвітлити його погляди при характеристиці філософської думки в діаспорі.

Загалом розглянутими вище течіями і напрямами не вичерпується філософська думка в Україні другої половини XIX — початку XX ст. Так, уже в цей період Київський університет перетворився на значний осередок гуманітарної думки не тільки в Україні, а й у Росії. І не випадково, що саме в ньому навчалися або працювали мислителі, що ввійшли до золотого фонду філософії російського духовного Ренесансу М. Бердяев, Є. Трубецькой, С. Булгаков, Л. Шестов, Г. Шпет та багато інших. Досить впливовим був в Україні і матеріалізм, який в основному обстоювався вченими-природознавцями, зокрема О. Шкляревським, О. Коротнєвим, С. Чир’євим, О. Северцовим, В. Чаговцем, В. Високовичем, М. Холодним, І. Шмальгаузеном, М. Авенаріусом, Д. Граве, І. Білянкіним, І. Косоноговим, І. Скворцовим та ін., погляди яких достатньо висвітлювались у радянській історико-філософській літературі.

Рекомендовано і використана література

Аскольдов С. Алексей Александрович Козлов. — М., 1912.

Асмус В. Ф. Философия в Киевском университете в 1914—1920 годы // Вопр. философии. — 1990. — № 8

Гонейзер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. – 1914. – Кн. VIII.

Гнляров А. Н. Греческие софисты, их мировоззрение и деятельность в связи с культурной историей Греции. — М., 1885.

Гнляров А. Н. Платонизм, как основание современного мировоззрения в связи с вопросами о задачах и судьбах философии. — М., 1887.

Гнляров А. Н. Философия в ее существе, истории и значении. — К., 1916— 1919. _ ч. Ml.

Єлістратов С. Серце як онтологічна передумова пізнання дійсності // Філос. і соціол. думка. — 1995. — № 1—2.

История философии в СССР. — М., 1969. — Т. 3. Історія філософі? на Україні. — К., 1987. — Т. 2.

Козлов А. А. Очерк истории философии. Философия восточная. — К., 1887.

Козлов А А Философия бессознательного Эд. Гартмана. — К., 1873— 1875. — Т. 1-2.

Козлов А. А. Философские этюды. — СПб., 1876. — Ч. 1.

Кушаков Ю. В., Ткачук М. Л. А. Н. Гиляров как историк философии // Филос. и социол. мысль. — 1990. — № 5.

Лесевич В. В. Собр. соч. В 3 т. – СПб., 1915-1917. – Т. 1-3.

Лесевич В. В. Этюды и очерки. — СПб., 1886.

Линицкий П. И. Критическое обозрение обычных взглядов и суждений о различных видах общественной деятельности и началах общественного благоустройства. — Харьков, 1884

Линицкий П. И. Об умозрении и отношении умозрительного познания к опыту. — К., 1881

Линицкий П. И. Общий взгляд на философию // Тр. Киев, духовной акад. — 1867.-Т. IV. 1

Лососий Н. О. История русской философии. — М., 1991.

Лук М. І. Ідеї гуманітарної науковості в працях представників української

академічної філософії. — К., 1994.

Лук М. І. Феномен Юркевича і українська духовність // Пробл. філософії. — 1992. — Вип. 85.

Огородник И. В. Утверждение материализма в Киевском университете (дооктябрьский период) // Пробл. философии. — 1982. — Вып. 56.

Огородник I. В., Огородник В. В. Нариси історії філософської думки на Україні. — К., 1991.

Остряннн Д. Ф. Борьба за материализм и диалектику в отечественном естествознании (вторая половина XIX — начало XX в.). — К., 1981.

Пітч Р. Найголовніші елементи філософії П. Д. Юркевича // Філос. і соціол. думка.’- 1992.-№9.

Соловьев В. Письмо к редактору: О заслуге В В. Лесевича для философского образования в России // Вопр. философии и психологии. — 1891. — Кн. 5.

Ткачук М. Орест Новицький: долаючи забуття // Філос. і соціол. думка. — 1996. – № 1-2.

Ткачук М. Л. Проблема формирования философского знания в творчестве А. Н. Гилярова // Пробл. философии. — К., 1989. — Вып. 82.

Философская культура Украины и отечественная общественная мысль XIX— XX в.-К., 1990.

Фіцик І. Про історико-філософську спадщину С. С. Гогоцького // Вісн. Київ, ун-ту. _ К., 1995. — (Сер. філософія; Вип. 23).

Хадзннскнй А. Профессор философии П. Д. Юркевич. — Харьков, 1915.

Челпанов Г. И. Введение в философию. — К., 1905.

Челпанов Г. И. Мозг и душа. — К., 1900.

Челпанов Г. И. Психология и марксизм. — М., 1925.

Шкуринов П. С. Позитивизм в России 19 в. — М., 1980.

Шпет Г. Г. Очерк развития русской философии // Сочинения. — М., 1989.

Шупнк-Мозгова Н. Петро Ліницький: життєвий шлях і духовна спадщина. — К., 1997.

Юркевич П. Д. Философские произведения. — М., 1990.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)