Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Черній А.М.) скачати онлайн-> Вільнодумство давнього світу

Вільнодумство давнього світу


На перших етапах становлення людства вільнодумство формувалося стихійно. Тому воно було здебільшого фрагментарним, сповненим сумнівів із багатьма застереженнями, не завжди переконливим. Перші його вияви можна зустріти вже у єгипетських («Пісня арфіста», «Бесіда зневіреного зі своїм духом») та вавилонських («Діалог пана і раба про сенс життя») творах.
Найбільшого розвитку вільна думка набуває у Давніх Греції та Римі. Вона пов´язана у першу чергу з іменами античних філософів: Ксенофана (567—470 до н. е.), для якого Бог — це світ у всій його цілісності; Карнеада (приблизно 214—129 до н. е.) — творця версії теорії ймовірності (пробабілізму); Демокріта (приблизно 460—371 до н. е.); Епікура (342—271 до н. у.) та Тіта Лукреція Кара (приблизно 99—55 до н. е.).
Праці Демокріта з фізики, етики, математики, музики, риторики, астрономії були своєрідною енциклопедією пізнання того часу. Як автор атомістичної концепції світу, він надав античному мисленню якісно нового розуміння безкінечності, незнищуваності і нестворюваності Всесвіту, переконаності в існуванні різноманітних світів, що виникають і гинуть. Атоми — первинну основу всього сущого — мислитель розглядав як неподільні, без´якісні, вічні. Водночас філософ учив, що вони розрізняються за формою, величиною і положенням у просторі. Рух атомів у порожнечі, на його думку, є природною об´єктивною реальністю. Розвиток Всесвіту, порядок — все детерміновано механічним рухом атомів. Тому в системі світобачення Демокріта немає випадковості, все підпорядковане чіткій необхідності. Розуміння Демокрітом причинності як абсолютної необхідності не мало нічого спільного з телеологією.
Демокріт особливого значення надавав чуттєвому рівню пізнання, хоча це не завадило йому підкреслювати роль раціональності, завдяки якій, на думку мислителя, можна підійти до пізнання «істинної сутності» атомів, відкриття причинно-наслідкових зв´язків. Він був одним із перших, хто дійшов висновку, що «божественні справи» людей є результатом дії їхнього розуму. Атомістична система Демокріта стала теоретичною основою вчення Епікура — найвидатнішого мислителя елліністичного періоду. Він доповнював і розвивав систему світобачення свого знаменитого попередника, присвятивши фізиці — вченню про природу — трактат «Про природу» (37 книг). Епікур поділяв точку зору Демокріта на Всесвіт як комбінацію порожнечі й атомів. Але якщо Демокріт характеризував атоми за величиною, формою і положенням у просторі, то Епікур приписував їм ще й вагу. На відміну від Демокріта, який був переконаний, що атоми рухаються лише по прямій, Епікур допускав та визнавав закономірним і непрямолінійний рух. Демокріт відкидав об´єктивне існування випадковості, що неодмінно призводило до фаталізму. Епікур заперечував абсолютність необхідності, визнаючи і випадковість, а значить, можливість нічим не зумовлених явищ та подій.
Основним джерелом виникнення та існування релігії Епікур вважав страх смерті, забобони і незнання законів розвитку природи. Подолати цей страх допомагає пізнання природи. Філософ не заперечував існування богів, які, на його думку, живуть на «міжсвітових» просторах і не втручаються у долі людей.
Вчення Демокріта і Епікура отримало свій подальший розвиток у творчості давньоримського поета, філософа Тіта Лукреція Кара — автора філософської поеми «Про природу речей» — енциклопедії наукових знань античності. У ній автор намагається дати цілісну картину світу, показати закономірності явищ природи, виходячи з позицій атомістичної механіки, пояснити природний шлях виникнення суспільства, релігії. Засобом досягнення щастя Лукрецій вважав пізнання.
Вільнодумство мало свій «вияв і в Давній Індії (школи локаята, вайшешика) та Давньому Китаї (Лао-цзи, Цзоу Янь). Але у цих країнах воно характеризувалося фрагментарністю, іноді світоглядною непослідовністю, а тому не мало такого широкого розвою, як в античній культурі.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Черній А.М.)