Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> Сергій Подолинський

Сергій Подолинський


Український публіцист Сергій Андрійович Подолинський народився 31 липня 1850 р. в с. Ярославка (тепер Шполянський район Черкаської області). Закінчивши природничий факультет Київського університету в 1871 р., включився у революційний рух. По закінченні університету він виїхав за кордон, де брав активну участь у діяльності російської революційної еміграції, продовжуючи освіту в Парижі, Лондоні, Цюриху, Відні, Бреславі. В 1872 р. познайомився з К. Марксом і Ф. Енгельсом, почав з ними листуватися. Повернувшись у 1874 р. на батьківщину, С. Подолинський брав участь у “ходінні в народ”, діяльності українських товариств, першим почав видавати невеликі брошури-казки для народу. Перенісши свою діяльність до Галичини, спільно з О, Терлецьким організував у Відні видання українською мовою соціалістичної літератури. Після розгрому віденського видавництва в 1875 р. повернувся до Києва, в маєтку батька організував школу-лікарню, в якій працював учителем і лікарем, вів наукову роботу в галузі енергетики селянського і ремісничого життя, енергетичних процесів у живих системах. У Бреславському (Вроцлавському) університеті С. Подолинський захистив докторську дисертацію про роль шлункових білкових ферментів у енергетичних процесах живих організмів. У 1877 р. переїхав до Франції, проживаючи переважно в Монпелье, продовжував зв’язки з женевськими соціалістичними гуртками. Спільно з М. Драгомановим і М. Павликом видав на свої кошти журнал “Громада”, підготував і опублікував ряд творів. Важке психічне захворювання перервало в 1882 р. наукову і громадську діяльність С. Подолинського. Від цього часу він перебував у лікарнях для душевнохворих у Монпельє, Парижі, потім під наглядом матері біля Києва. Помер ЗО червня (12 липня) 1891 р.

Світогляд С. Подолинського тяжів до матеріалістичного, а його формування, як і особистості самого мислителя, зумовлювалося рядом чинників, зокрема ідей В. Бєлінського, М. Чернишевського, П. Лаврова, Т. Шевченка, “Капіталу” К. Маркса, “Положення робітничого класу в Англії”, “Анти-Дюрінга” Ф. Енгельса, власних спостережень і наукових досліджень. У своїх філософських узагальненнях він дотримувався визнання матеріальної єдності світу, закономірності його розвитку.

Заперечуючи самостійне існування ідеальної субстанції та ідеальних сутностей самих по собі, Подолинський вважав, що в природі існують тільки ті сили, які зводяться до різних форм існування матерії, доведення чого вбачав у законі збереження і перетворення енергії. Високо цінував теорії, які пояснювали розвиток природи на основі дії об’єктивних законів, до яких відносив теорію Ч. Дарвіна. Теорією подібного гатунку, але при поясненні суспільних процесів С. Подолинський вважав теорію додаткової вартості Маркса, вбачаючи її заслугу у розкритті таємниць капіталістичного багатства і капіталістичної експлуатації. Він доходив висновку, що закони природи певною мірою проявляються в розвитку суспільства, звідки його прагнення до інтеграції гуманітарного і природничо-наукового знання, розгляду людини в її соціальному і природному довкіллі, орієнтація на знання, яке бере природу і суспільство в цільній і динамічній єдності. Показовою в цьому відношенні стала його концепція праці, розробка якої була центральною в творчості вченого, через яку він виходив на ідею соціалізму, побудову справедливого суспільства, звільненого від важкої і непродуктивної праці, нав’язаної людям сліпою жадобою панівних класів.

Категорія праці приваблювала увагу представників філософської та суспільно-політичної думок впродовж її формування, а особливо в XIX ст. її інтерпретації зводилися виключно до домінування в ній економічних чинників, створення вартості та зростання національного багатства. Під іншим кутом зору до проблеми праці підходив С. Подолинський, осмислюючи феномен праці через фізичну або енергетичну економіку, згідно з якою праця є одним із численних різновидів загальної світової енергії. 16 специфіка полягає в тому, що вона, якщо це осмислена праця, а не безсистемна робота, орієнтована не на розсіювання енергії, насамперед сонячної, як основи життя, а на пакетування енергії, придатної для забезпечення вищих форм діяльності людини. Функція людського розуму полягає тут у регулюванні господарського життя та організації енергетичних потоків з метою перетворення світу та привнесення в нього нової якості.

Не відкидаючи економічних чинників (руху грошей, капіталу), С. Подолинський зосереджував свою увагу на обчислюванні змін енергії, роблячи висновок, що рівень розвитку суспільства обумовлюється збільшенням енергетичного ресурсу кожної людини та суспільства в цілому, де без опору на енергетичне поле не можна побудувати ефективну економіку (саме те, з чим пов’язаний стан розбудови господарської діяльності та суспільного життя сучасності). Праця тут виступає не просто джерелом вартості, а головною спонукою і результативним процесом розподілу і перетворення енергії і, отже, головним чинником перебудови землі та енергетичного простору за її межами, чинником природних перетворень у космічному плані, з якими пов’язане існування людини і людства.

Аналіз енергетичних складових праці привів С. Подолинського до відкриття закону протилежної спрямованості обміну речовин у живій і неживій природі, а його ідеї були пізніше підхоплені В. Вернадським при розробці концепції ноосфери як єдино можливого наукового обгрунтування “справжнього соціалізму”, де він йшов від природи, єства, вважаючи, що цей шлях є єдино правильним і надійним в подоланні вад суспільного життя.

С. Подолинський йшов від суспільства, інтегруючи суспільствознавство з природознавством, посилюючи суспільствознавчу складову природничою, і навпаки, усвідомлюючи той незаперечний факт, що негаразди в суспільстві все-таки обумовлені соціальними чинниками, несправедливою організацією праці і всього господарства, важким ярмом, накладеним на працю капіталом, яке можна скинути, а не чекати прояву будь-якого закону природи. Головну причину суспільних негараздів він вбачав у привласненні праці одних іншими і ставив своїм завданням знайти шляхи не тільки для знищення використання однією людиною праці інших, а й такого упорядкування праці людей, при якому таке використання не могло б наступити. Цей шлях вчений вбачав у соціалістичних перетвореннях, таких як створення нероздільної суспільної землі і всього господарства, ствердження політичних прав, докорінної зміни всього господарського становища. Соліда ризуючи в цьому питанні з марксизмом, український мислитель відчував і його вади в поглядах на працю і на суспільство, шукаючи природничо-наукові доведення на користь правильності соціалізму в доповненнях економічного фізичним, природничо-енергетичним, не змішуючи їх та не підміняючи одного іншим.

С. Подолинський знав про важке становище трудового народу, якому “всіх дармоїдів треба було утримувати”. Аналізуючи становлення і розвиток капіталізму в Україні, він розкривав його тіньові сторони, пов’язані з посиленням експлуатації людини людиною через привласнення результатів чужої пращ. Він був переконаний у тому, що соціалізм у тій формі, про яку йшлося вище, принесе трудовому народу щасливе життя. Перехід до соціалізму вчений пов’язував із революційною дією мас, в яких вбачав рушійну силу суспільства і суспільного прогресу. Однак на відміну від К. Маркса він доходив висновку, що класова боротьба не обов’язково має приводити до встановлення диктатури пролетаріату, уявляючи майбутнє суспільство як федеративний союз общин на основі самоуправління без обов’язковості всезагального усуспільнення засобів виробництва.

Головною рушійною силою революції в Україні С. Подолинський вважав селянство, а робітничий клас розглядав як його союзника. Різко негативно він ставився до мальтузіанства, соціал-дарвінізму, а особливо тих реакційних ідеологій, які проповідували корисність війни в житті суспільства.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)