Борис Грінченко


У когорті видатних українських письменників, які в кінці XIX — на початку XX ст. самовіддано служили справі розвитку рідної культури, національно-визвольного руху, чільне місце належить Борису Дмитровичу Грінченку. Український поет, фольклорист, етнограф, громадський діяч Б. Грінченко народився на хуторі Вільховий Яр, поблизу с. Руські Тишки, тепер Харківська обл. у збіднілій дворянській родині 9 грудня 1863 р. Навчався в Харківському реальному училищі, єдиному навчальному закладі, який так і не закінчив. 15-річним юнаком, з п’ятого класу, за зв’язки з гуртком революційних народників, читання і розповсюдження революційної літератури 29 рудня 1879 р. був заарештований, кинутий до Харківської в’язниці, де півтора місяця просидів у холодній мокрій підвальній камері. Тут він захворів на туберкульоз, був взятий щд жандармський нагляд і не міг здобути не тільки вищої, а й середньої освіти.

У 1881 р. Б. Грінченко все-таки склав іспит на звання народного вчителя, віддавши педагогічній діяльності тринадцять років життя. З 1894 р. працював діловодом і секретарем Чернігівського губернського земства. Влітку 1902 р. переїхав до Києва, почав працювати над “Слова-рем української мови”, який став кращим йому пам’ятником. Б. Грінченко редагував також журнал “Нова Громада” та газету “Громадянська думка”. Наприкінці 1904 р. разом з С. Єфремовим та Є. Чикаленко став організатором Української Радикальної партії як лівого крила Української Демократичної партії. В 1906—1909 рр. — голова Київського товариства “Просвіта”. Разом з дружиною заснував перше в Україні народне видавництво. Помер 6 травня 1910 р. в м. Оспедалетто (Італія), похований на Байковому кладовищі у Києві.

Довгий час ім’я Б. Грінченка несправедливо замовчувалося, а його творчість піддавалась не завжди справедливій критиці, яка розпочалася в радянський період. Так, ще в 20-х роках В. Коряк писав, що творчість Б. Грінченка не заслуговує уваги і доброго слова, бо його твори можуть бути цікавими хіба що для провінціальних дівчат і національно збоченої молоді, багатьох представників якої ця писанина відвернула від соціалістичного на націоналістичний шлях, до петлюрівщини. Проте існували також інші оцінки, завдяки яким Б. Грінченко та його творчість не випадуть з історії України. Про нього говорили, що він більше працював, ніж жив, де життя і праця були присвячені цілком конкретній меті — служінню своєму народові, Батьківщині.

Процес формування світогляду Б. Грінченка був досить складним і суперечливим. Як писав потім сам письменник, в його родині ніколи не говорили українською мовою і батько забороняв використовувати “мужицкое наречие”. Однак незважаючи на батьківську заборону, Б. Грінченко ще в дитячі роки захопився мовою простого народу, світом поетичної народної творчості та обрядності, а пізніше вплив “Кобзаря” Т. Шевченка зробив його українським письменником. Ще юнаком він приєднався до революційного народництва, однак пізніше відійшов від нього, усвідомивши історичну приреченість його терористичної тактики. Відійшовши від народництва, висунув на перший план стратегію освіти. Саме цьому він вирішив віддати всі свої сили, поєднуючи освітню роботу з національним і соціальним визволенням рідного народу. Вважав, що потрібно працювати для народу, будити в нього самосвідомість власної гідності, нести “світло в темні хати”.

З середини і до кінця 90-х років Б. Грінченко долав просвітницькі ілюзії, не без впливу І. Франка та П. Грабовського перейшов на позиції радикалізму. Він зробив висновок, що за реальних умов російської дійсності подолання самодержавства, зміна соціально-політичних та економічних відносин, звільнення селян та інших верств трудового народу від соціальної та національної наруги можливе тільки шляхом сильної революційної дії. Це й визначило сприйняття та підтримку ним революції 1906— 1907 рр., виправдання її історичної необхідності.

Захищаючи ідею національного і соціального звільнення українського народу, Б. Грінченко прагнув до поєднання національного та загальнолюдського. Творчість М. Драгоманова допомогла йому вийти за вузькі межі націоналізму і залишитися українцем. Він виступав проти приниження національної гідності не тільки українців, а й інших народів, прагнув досягнення світової культури та літератури перенести на український грунт, чому, власне, була підпорядкована робота створеного ним народного видавництва.

Б. Грінченко підкреслював, що будь-яка справа культурної роботи тільки тоді буде міцною і твердою, коли вона, зростаючи на рідному грунті, живиться живим духом з більшої скарбниці духовних досягнень народів усього світу. Участь в Українській Радикальній партії відповідала основним принципам його світогляду: вимоги зміни суспільно-економічних відносин та умов життя народу, завоювання демократичних свобод, підвищення політичної та національної свідомості.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)