Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> 4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА Б. КІСТЯКІВСЬКОГО

4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА Б. КІСТЯКІВСЬКОГО


При аналізі філософської та соціально-політичної думки в Україні кінця XIX — початку XX ст. слід зупинитися на аналізі поглядів тих мислителів, голоси яких не були почуті. До них, безумовно, належить український юрист, публіцист, соціолог, теоретик правової держави та філософії права Б. Кістяківський.

Народився Богдан Олександрович Кістяківський 16 листопада 1868 р. у родині професора карного права Київського університету О. Кістяківського. Навчався у другій Київській гімназії, з 7 класу якої був виключений за організацію гуртка й вивчення забороненої української літератури. Разом з усім класом був виключений і з 8 класу Чернігівської гімназії, куди він перейшов для завершення гімназичного курсу.

У 1888 р. Б. Кістяківський склав іспит на атестат зрілості в Рівненській Олександрівській гімназії, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, де організував український гурток. Разом з його учасниками влітку 1889 р. виїхав до Галичини, щоб зустрітися з М. Драгомановим, однак не застав його. У Львові познайомився з І. Франком та М. Павликом. Запідозрений австрійськими властями у шпигунстві, у вересні 1889 р. був заарештований і висланий з Австрії, а по приїзді до Києва заарештований російськими властями за листування з емігрантами-революціонерами, збереження та розповсюдження нелегальної літератури, організацію підпільних гуртків і виключений з університету. На початку 1890 р. перевівся до Харківського університету, проте за участь у студентських заворушеннях висланий і звідси. В серпні йому вдається вступити на юридичний факультет Дерптського університету, де він встановив зв’язки з польськими марксистами, а також М. Водовозовим, який ввів його до гуртка петербурзьких марксистів на чолі з П. Струве.

Б. Кістяківський перекладає українською мовою соціал-демократичну літературу, організовує марксистський гурток у Києві серед учнівської та студентської молоді, до якого ввійшли А. Луначарський та М. Бердяев. У вересні 1882 р. Б. Кістяківський знову був заарештований біля австрійського кордону, посаджений у в’язницю, виключений з університету. Після двомісячного ув’язнення його було вислано під таємний нагляд до Любави. В січні 1895 р. виїхав за кордон, навчався у Берлінському університеті на філософському факультеті під керівництвом М. Зіммеля, восени 1897 р. продовжував навчання в Паризькому університеті, влітку відвідував семінари Віндельбанда, Ціглера, Кнаппе в Страсбурзькому університеті, познайомився з П. Новгородцевим.

У 1898 р. в Страсбурзі Б. Кістяківський захистив докторську дисертацію з філософії на тему “Суспільство та індивідуальності”, яка отримала високу оцінку в німецькій філософській літературі, проте не була визнана достатньою підставою для отримання звання магістра права в Петербурзькому університеті.

Повернувшись до Петербургу, Б. Кістяківський співробітничав в журналі “Жизнь”, “Мир божий”, виступав з аналізом основних категорій моральної оцінки соціальних явищ, що поставило його поза “класовою доктриною соціал-демократії і обумовило перехід на позиції критичного напряму”. Восени 1900 р. слідом за висланням дружини із Петербургу оселився під Києвом, а в 1901 р. навчався в Гейдельберзькому університеті в семінарі Елленіка, брав участь в створених П. Струве журналах “Освобождение”, “Проблемы идеализма”. Восени 1902 р. повернувся до Росії, виїздить до Вологди, де відбувала заслання дружина. Весну і літо 1903 р. провів у Німеччині і з цього часу майже кожне літо виїздив за кордон для наукових занять. У 1903—1904 рр. брав участь в установчому з’їзді “Союза Освобождения”, після амністії дружини (1904) повернувся до Києва, став на чолі місцевого відділення “Союза Освобождения” разом з С. Булгаковим та М. Бердяєвим.

Б. Кістяківський — член партії кадетів з дня її заснування. Зиму 1905—1906 рр. провів у Гейдельберзі, завершив там розпочате П. Струве видання творів М. Драгоманова. Як знавця російської культури і права М. Вебер обирає Б. Кістяківського своїм консультантом при написанні праці про політичні партії в Росії. Повернувшись до Росії, він співробітничав у журналах “Свобода и культура”, “Русская мысль”, “Вопросы философии и психологии”, в газетах “Дума”, “Право”. П. Новгородцев запрошує його читати курс адміністративного та державного права в Московському комерційному інституті. В 1907— 1908 рр. — редактор журналу “Критическое обозрение”, а в 1909 р. приват-доцент юридичного факультету Московського університету, де отримує звання магістра державного права. 1910—1911 рр. провів у Мюнхені. Повернувшись до Москви, в знак протесту проти порушення університетської автономії залишає університет і починає читати лекції з філософії права в Ярославському демидівському ліцеї, редагує його збірник “Юридические записки” і відновлений журнал “Юридический вестник”.

У цей час Б. Кістяківський повністю пориває Із П. Струве, який обстоював ідею “Великої Росії” і заперечував право українського народу на самовизначення і національну культуру. Після захисту в Харківському університеті (1917) магістерської дисертації, яка принесла йому звання доктора права, стає професором державного права і деканом юридичного факультету Київського університету, членом комісії з законодавчої підготовки організації Української Академії Наук, її позаштатним академіком по кафедрі права (1918). У 1919 р. став академіком на кафедрі соціології. Помер 29 квітня 1920 р. в Катеринодарі.

Б. Кістяківського називають родоначальником марксизму в Україні, проте його ставлення до марксизму було неортодоксальним. Він вважав, що марксизм цінний не як система матеріалістичної метафізики, світогляд чи як теорія історії, а як набір методологічних засад соціальних наук, встановлених не завжди чітко, однак таких, що заслуговують на увагу. Обстоюючи гносеологічний плюралізм, він основну увагу звертав на розгляд духовних установок окремої людини в галузі суспільно-політичного життя і права, що, власне, становило базу його теорії закону та правової держави, концепції демократичного соціалізму.

Піддавши виваженій, виправданій та обгрунтованій критиці правовий нігілізм, “антилегалізм” російської думки, Б. Кістяківський показав, що якщо на заході існують значні традиції в теоретичних дослідженнях правосвідомості, то російська інтелігенція з моменту її формування відрізнялася притупленням правової свідомості, ігноруванням законністю і правопорядком, негативним відношенням до державності. Маючи під собою певні об’єктивні причини в суспільно-політичному житті Росії, зазначені умонастрої по відношенню до права, закріпившись у слов’янофільстві, знайшли своє продовження в народництві, російському соціал-демократичному русі, а особливо в марксизмі. Останній, визнаючи тільки одну політичну боротьбу, панування сили і захоплення влади, замість панування принципів права не бачив або не хотів бачити того, що робітничий клас потребує насамперед недоторканності особи і політичних свобод, які в конституційних державах, незважаючи на панування буржуазії, надають робітничому класові значного простору для боротьби за свої інтереси. Щодо соціалістичного ладу, то його здійснення як ідеалу можливе тільки тоді, коли всі його заклади отримають цілком точне правове формулювання, коли будуть вироблені спеціальні соціалістичні права особи, закріплені народовладним законодавством І гарантовані виконавчою владою.

Обґрунтовуючи свою теорію законності і правової держави, Б. Кістяківський виходив з примату панування закону над всіма приватними, особистими і груповими інтересами, неправомірності пояснення закону з точки зору командної, довільної або інструментальної теорії позитивного (історичного) права, вважаючи абсолютно справедливою концепцію природного права з його утвердженням невідчужених довічних прав людини, їх незалежності від держави.

На думку Б. Кістяківського, права людини “природні”, оскільки вони дополітичні, довічно властиві людям, людським істотам, а не членам тієї чи іншої соціально-політичної системи. їх потрібно обороняти насамперед за допомогою приватного і суспільного права, де закон вище від політичної і державної влади, а його завданням є підпорядкування економіки і політики в ім’я ліберальних цінностей, які ставлять наріжним каменем вищу значимість конкретних людей, людських особистостей.

Невід’ємною частиною теорії прав людини Б. Кістяківського є концепція правової держави, згідно з якою держава є правовою організацією, що володіє всією повнотою власної, самостійної і не позиченої ні від кого влади. Всі цивілізовані людства живуть в державних спільнотах, де людина і держава — це два поняття, що взаємно доповнюються, внаслідок чого цивілізована людина навіть не мислиться без держави. Негативно ставлячись до уявлень про державу як безжалісного деспота, який давить і губить людей, організацію економічно сильних і багатих для експлуатації економічно слабких та небагатих, Б. Кістяківський вважав справжнім завданням держави та її істинною метою здійснення солідарних інтересів людей. Держава, сприяючи зростанню солідарності між людьми, звеличує людину, робить її благородною, дає можливості розвивати кращі сторони людської природи, здійснювати ідеальні цілі, те, що потрібне, дороге і цінне всім людям. Саме в цьому полягає, з його точки зору, роль і призначення держави, її дійсна сутність та ідеальна природа. Зрозуміло, що в житті держави були періоди, коли здавалося, що ЇЇ діяльність спрямовувалася некращим ставленням до своїх громадян. Проте держава ніколи не могла продовжувати своє існування тільки насильством і гнобленням. Наставала епоха реформ, і держава знову виходила на широку дорогу здійснення своїх справжніх завдань та істинних цілей.

Вищою формою державного побуту, яку виробило людство, є правова держава, основним принципом якої є обмеження влади та недоторканості особи. В правовій державі обмеження влади досягається визнанням за особою невід’ємних, непорушних і недоторканних прав, що становлять певну сферу самовизначення і самопрояву особи, в які держава не має права втручатися. Ці права людської особистості не створюються державою, навпаки, вони по своїй суті привнесені самою особою. Серед цих прав вчений виділяв свободу совісті, свободу слова (усного і друкованого), свободу спілкування, свободу пересування та ін. Усі права особи становлять зміст політичних свобод, без яких не може обійтися жодна держава, а тим більше цивілізоване суспільство. Регламентуючись законом, вони пропонують не тільки обмеженість, а й підзвітність державної влади, суворий контроль, певну свободу критики всієї її діяльності.

Б. Кістяківський, аналізуючи сутність правової держави, вимагав розрізняти вимогу суверенітету або верховенства народу і “самодержавства народу”, чіткого з’ясування змісту цих категорій, оскільки останнє часто уявляється як повна необмеженість влади верховної народу, що рівнозначно автократії, або самовладдя народу, застерігаючи, що деспотизм народу може бути страшнішим за деспотизм окремої особи. Ідеї необмеженості народовладдя він протиставляв принцип народності, суверенітету, згідно з яким державна влада в правовій державі пов’язана з народом, який бере участь в організації державної влади і створенні державних закладів, головним з яких є народне представництво як співучасник державної влади через вибори на основі всезагального і рівного виборчого права. Тільки при підтримці та участі народу, опорі на нього державна влада в правовій державі залишається владою, зберігає своє власне і самостійне значення, створює певну єдність себе і народу.

Єдність держави з народом завжди є метою і основним прагненням будь-якої народної влади, правової держави. Навіть розгортаючись на фоні класової боротьби, принцип єдності державної влади з народом та єдності державної мети, що з неї випливає, не може бути повалений цією боротьбою, оскільки через народне представництво соціально пригноблені елементи завжди мають можливість впливати на державне життя. Внаслідок цього відчуження від держави навіть найбільш пригноблених і кращих за своїми вимогами елементів у правовій державі не таке велике, як відчуження всього народу від уряду в абсолютно монархічній і поліцейській державі, що губить всіляку особистість і суспільну ініціативу, самодіяльність формально-казуїстичними регламентаціями, опікунством державної влади над потребами та інтересами своїх громадян.

Завдяки народному представництву правам людини і громадянина гарантується самостійність як окремих осіб, так і суспільних груп, а вся організація правової держави має суто суспільний характер, правильне і нормальне виконання державних функцій в ньому залежить від самодіяльності суспільства і народних мас. Без активного ставлення до правової держави і державних інтересів, які випливають з надр народу, правова держава неможлива. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правового порядку і державних закладів покладена на народ, завдяки чому вони й мають місце, а сама правова держава постає дійсною, організованою, тобто впорядкованою державою.

Враховуючи викладене, Б. Кістяківський закликав до підвищення рівня правосвідомості серед народу, посилення почуття відповідальності, поваги до закону, своїх та чужих прав, посилення суспільної й національної солідарності, визнання важливості загальнодержавних і загальнолюдських інтересів, що є особливо актуальним для нашого часу.

Пов’язуючи становлення правової держави з класовою боротьбою, можливістю бідних класів брати участь у державному житті, впливати на нього, Б. Кістяківський водночас зазначав, що наявність у сучасному суспільстві, правовій державі панівних і підпорядкованих (Навіть пригноблених) соціальних елементів не дає змоги досягти повної єдності державної влади з народом. Така єдність (як цільна соціальна організація) можлива в державі майбутнього, в народній або соціалістичній державі. Соціалістичну державу він розглядав як ідеал, а не факт дійсності.

Головним завданням соціалістичної держави Б. Кістяківський вбачав заміну анархії суспільства капіталістичного виробництва організованим виробництвом, наголошуючи, що більшість закладів соціалістичної держави будуть створені за аналогією із закладами правової держави, а організованість та усунення анархії в суспільному господарстві будуть досягнуті такими самими засобами, якими досягається організація і побудова закладів в правовому, економічному та політичному житті в правових державах. До них він відносив послідовний розвиток і розширення суб’єктивного публічного права, участі народу в законодавстві та управлінні країною, де до категорії суб’єктивного публічного права приєднується загальне право на гідність людського існування, розвиток власних державних закладів у бік подальшої демократизації із паралельним створенням нових закладів, які б регулювали та організовували побут соціалістичної держави. Соціалістичний ідеал готується правовою державою і над його здійсненням потрібно багато і вперто працювати як теоретично, так. і практично в рамках правової держави при пануванні повної свободи та демократичних закладів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)