Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Черній А.М.) скачати онлайн-> Свобода релігійної совісті

Свобода релігійної совісті


Свобода релігії. Зміст поняття «свобода совісті» тісно пов´язаний із поняттям «свобода релігії». Інколи їх помилково ототожнюють. Справді, вони взаємопов´язані, але далеко не тотожні. Поняття «свобода совісті» значно ширше за змістом: воно відображає всю сферу духовного життя людини. Поняття «свобода релігії» є вужчим, оскільки охоплює свободу вибору і самоствердження особи тільки в системі релігії.
Свобода релігії —- незалежне функціонування релігійних течій, рухів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалізації особистості.
Свобода релігії — це передусім свобода вибору певної релігії, свобода віросповідання, відправлення релігійного культу. Вона охоплює правові, соціально-економічні, суспільно-політичні можливості, гарантії вільного релігійного самовизначення особи й вільного функціонування релігійних організацій та їх інститутів.
Свобода віросповідання. Структурно поняття «свобода релігії» складається з двох основних елементів: свободи віросповідання і свободи церкви.
Свобода віросповідання — свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореалізація у вибраній релігійній сфері.
Це поняття характеризує внутрішню здатність людини до вільного релігійного самовизначення і правові можливості для його реалізації. Свобода віросповідання передбачає рівність перед законом як віруючих, так і різних релігійних напрямів і рухів, до яких вони належать. Індивідуальна релігійна свобода, тобто свобода віросповідання, неодмінно потребує можливості колективного сповідування релігії, здійснення культових дій, ритуалів, іншими словами, можливості для віруючого індивіда добровільно й на правовій основі об´єднуватися з одновірцями в релігійні спільноти. Як вільне утворення громадян-одновірців релігійна організація має свою внутрішню структуру, статут, що регламентує внутріцерковне життя (культові дії, норми поведінки віруючих тощо) та позацерковну діяльність (відносини з державними, світськими організаціями, соціальна допомогу тощо).
Свобода церкви. Багатогранна діяльність релігійної організації вимагає і відповідного правового статусу. А такий статус обов´язково передбачає вирішення проблеми свободи церкви.
Свобода церкви — ступінь автономності, незалежності внутрішнього устрою, структури управління певного релігійного об´єднання, його правовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.
Зміст поняття «свобода церкви» включає як свободу утворення, управління, функціонування релігійних організацій, так і свободу їхньої фінансово-господарської діяльності, відносин із державними або світськими організаціями чи структурними підрозділами інших конфесій.
Свобода в релігії. Надзвичайно важливим аспектом свободи совісті віруючої особистості є свобода в релігії.
Свобода в релігії — міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень кодифікованого віровчення.
Свобода в релігії виражає рівень можливостей для віруючого вільно реалізуватися в релігійному колективі в межах певних приписів і норм без будь-якого втручання не тільки одновірців, а й верхівки ієрархії священнослужителів.
Релігійна толерантність. Свобода в релігії передбачає автономність суб´єктів релігійної комунікації, їх виваженість і неупередженість у ставленні до інших релігійних напрямів, культів, традицій тощо, тобто релігійну толерантність.
Релігійна толерантність — такий характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.
Релігійна толерантність означає також визнання за окремими віруючими та віросповіданнями права на власне розуміння істини. Це своєрідний вияв рівня культури взаємин у сфері як міжконфесійних, так і внутріцерковних відносин, а отже, і вияв рівня їх гуманності. Засновники всіх світових релігій з повагою і співчуттям ставилися до кожної людини, що є найголовнішим аргументом на користь релігійної толерантності. Так, Будда проголошував: «Ненависті не зупинити ненавистю, ненависть можна зупинити тільки любов´ю». Ісус Христос наказував нам любити тих, хто ненавидить нас. А Мухаммед зазначав: «Воістину, ми вшанували кожну людську істоту». Тож релігійна толерантність ґрунтується на гідності кожної людської істоти як Божої дитини.
У християнському світі ідеал релігійної толерантності, свободи віросповідання пустив коріння ще на початку нової доби. Сам Ісус навчав загальної любові: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44). Щоправда, для християнства, особливо на його початковій стадії, було властиве не лише проповідування ідеалу свободи віри, а й релігійні переслідування. Неповага ранніх християн до інших релігій, їхня переконаність у тому, що лише вони знають єдиного правдивого Бога, що вони одні йдуть істинним шляхом до спасіння — усе це створювало потенційну можливість для релігійної нетерпимості.
Середньовічна доктрина вчила, що нехристиян не можна навертати насильно. Божа благодать є даром, який слід приймати з власної волі. А тих, хто вже прийняв віру, а потім упав у єресь, варто силоміць змусити повернутися до істини. Адже єресь ототожнювалася зі зрадою, і карали за неї смертю. Це одне з багатьох свідчень того, що свобода і релігія не завжди були союзниками, що історія відносин між церквою і демократією складна і багата на конфлікти. Однак саме на християнському Заході зародилася ідея прав людини, тобто вчення про природні права.
Природне право — право ножної людини задовольняти свої потреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.
Християнство підготувало ґрунт для народження ідеї прав людини своїми думками про єдність людського роду, рівність його членів, неповторність і гідність кожної особи, яка потребує відповідальності та любові до ближнього. Отже, духовне самовизначення кожної людини у релігійній сфері вільне лише тоді, коли воно не спричинене зовнішніми силовими спонукальними діями, а підвладне тільки поклику її власної совісті. Свобода віросповідання передбачає також релігійну толерантність, що базується на ідеї природних прав індивіда.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Черній А.М.)